23. Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.

Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був Микола Міхновський (1873-1924). На його думку, «державна самостійність є головною умовою існування нації». М.Міхновський пропонував йти до незалежності проторованими шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. Саме М.Міхновському належить максималістське гасло «Україна - для українців!», яке стало невід’ємною ознакою українського інтегрального націоналізму. В брошурі «Самостійна Україна» він чітко поставів питання про незалежну українську державу, публічно заявив про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.

Віра в націю як найвищу суспільну цінність сягнула гіпертрофованих розмірів в ідеологічної конструкції Д.Донцова (1883-1973). Він увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології «інтегрального» (чинного) націоналізму. Основні засади інтегрального націоналізму за Донцовим

Нація — абсолютна цінність.

Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.

Вища мета — незалежність держави.

Мета виправдовує всі засоби.

Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою.

Соціально-економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії.

Особливого звучання ідеї Д.Донцова набувають у праці «Націоналізм», у який він обґрунтовує власний підхід до утвердження нації, вказує на необхідність цілеспрямованого виховання національно наснажених людей, які б визнавали моральним і етичним лише те, що утверджує націю. Підставами українського націоналізму, на його думку, були:

вольовий принцип;

постійне прагнення до боротьби за незалежність;

романтизм і фанатизм у національній боротьби;

синтез національного та інтернаціонального;

необхідність виховання нової політичної еліти;

орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.

Націоналістична ідеологія в творчості Д.Донцова дала поштовх тієї суспільно-політичної думки, що сповідувала принцип: мета виправдовує засоби. Цієї думки дотримувались Є.Коновалець, А.Мельник, С.Бандера та інші проповідники українського націоналізму. Однак націоналізм ніколи не був ані першим, ані основним носієм української національної ідеї.

Представником державницького націоналізму був український правник, політолог С.Дністрянський (1870-1936). Він відстоював ідею національно-демократичної держави. Базовими для націонал-демократичного напряму були такі засади:

інтерес нації та держави - найвищий критерій історичної оцінки в разі домінування суверенності нації на суверенністю держави;

обґрунтування права українського народу на самовизначення в межах власної етнічної території;

ідеї демократичного політичного режиму і республіканської форми правління як основи політичного ладу української нації;

визнання національної ідеї та психології основою буття й сутності нації.

У 20-ті роки ХХ ст. з’явилися наукові твори В.Липинського (1882-1931) - видатного історика і політолога. Він заснував консервативну школу в української політології. Доктрина українського консерватизму зводиться до таких основних положень:

політичним ідеалом для України є спадкова монархія, очолювана гетьманом як символом української національної ідеї;

особливий політичний режим влади класократія є противагою до республіканської парламентської демократії;

суть класократії полягає у пануванні активної меншості (аристократії), що складається із кращих (за духом, здібностями, активністю) людей;

реалізація доктрини консерватизму де проголошується поширення консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму;

в центрі доктрини є концепція хлібороба-власника, з якої випливає, що монархія - це трудова держава, що спирається на організацію трудових, продукуючих класів, насамперед, на хліборобський клас.

Політичне кредо В.Липинського - «до української нації через українську державу». Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.