23. Склад правопорушення, зміст його елементів, його ознаки.

Будь-яке діяння визнається правопорушенням за наяв­ності обов'язково закріплених чинним законодавством структур­ них елементів, сукупність яких називають складом правопору­шення. Такими структурними елементами правопорушення є:

• об'єкт;

• об'єктивна сторона;

• суб'єкт;

• суб'єктивна сторона.

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини, що охороня­ються від протиправних посягань нормами права.

При цьому необхідно розрізняти поняття «об'єкт правопору­шення» і «об'єкт правовідносин». Якщо об'єктом правовідносин є різні предмети матеріального і духовного світу (наприклад, крадений автомобіль), то об'єктом правопорушення є самі охоронювані правом суспільні відносини (власність, життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управління, честь і гідність і т. ін.).

Об'єктивну сторону складають протиправне діяння та його шкідливий або небезпечний результат.

Об'єктивно правопорушення може бути виражене або в актив­них діях, або в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує встановлених нормами права обов'язків. До об'єктивної сторони належить причинний зв'язок між протиправним діянням і шкід­ливими або соціально-небезпечними наслідками, а також місце, час, обставини і спосіб вчинення правопорушення. Юридична відповідальність настає лише за фізичні протиправні діяння, а думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості не можуть бути її підставою.

Суб'єктом правопорушення є цілком деліктоздатна фізична або юридична особа.

Деліктоздатність - цє здатність особи нести юридичну відповідальність, наявність і рі­вень якої тісно пов'язані з її віковим, фізичним, психічним і поса­довим станом та іншими обставинами.

Суб'єктивна сторона - це психологічне ставлення суб'єкта де скоєного ним протиправного діяння та його наслідків.

Таке ставлення проявляється через поняття вини у таких фор­мах, як: намір (умисел) та необережність.

Намір (умисел) поділяється на прямий і непрямий. За наяв­ності прямого наміру суб'єкт повністю усвідомлює протиправність свого діяння та передбачає і бажає настання його негативні наслідків. За наявності непрямого наміру суб'єкт також усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативи наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання. Необережність також виступає у двох формах: протиправне самовпевненість і протиправна недбалість.

За наявності протиправної самовпевненості суб'єкт передбачає можливість настання негативних наслідків свого вчинку, але легковажно розраховує на те, що вони не настануть. За наявності протиправної недбалості суб'єкт не передбачає можливості настання негативних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності) хоча повинен був і міг їх передбачити.

Для правопорушення характерними є такі основні ознаки:

суспільна шкідливість; протиправність; винність; карність.

Суспільна шкідливість правопорушення виявляється в спричи­ненні негативних наслідків або загрозі їх спричинення. При цьому шкода може бути моральною, матеріальною або фізичною.

Протиправність правопорушення характеризується тим, що діяння суб'єкта (дія чи бездіяльність) повинна безпосередньо по­рушувати будь-яку правову норму. Якщо діяння не врегульоване нормами права, воно не вважається правопорушенням.

Винність правопорушення - це умисне чи необережне ставлен­ня особи до вчиненого нею діяння та його наслідків.

Карність правопорушення означає, що в чинному законо­давстві за його скоєння встановлено міру юридичної відповідаль­ності у вигляді негативних наслідків особистого, організаційного чи матеріального характеру.