18. Поняття, зміст і види правових відносин.

Та частина суспільних відносин, які регулюються нормами права, і назива­ються правовими відносинами, або просто правовідносинами.

Правові відносини - це врегульовані нормами права суспільні вольові відносини між двома і більше суб'єктами, що взаємопов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками, які забезпечуються й охороняються державним примусом і виника­ють, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

У суспільстві наявна уся розмаїтість правових відносин. Вони мають різний характер, а тому їх класифікують за різними кри­теріями, що й дає можливість пізнавати їх сутність і особливості у процесі реалізації правових норм і права загалом.

Правовідносини підрозділяють на такі види:

1. За галузями права (за предметом правового регулювання) правовідносини поділяють на:

• матеріальні (конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні та ін.);

• процесуальні (цивільні процесуальні, кримінально-процесу­альні, адміністративно-процесуальні та ін.).

2. За кількістю суб'єктів, які поділяються на:

• прості (два суб'єкта);

• складні (три і більше суб'єктів).

3. За характером поведінки суб'єктів правовідносини поділя­ють на:

• активні (виконання обов'язків, повноважень);

• пасивні (утримання від певних дій).

4. За часом тривалості правовідносини поділяють на:

• довготривалі;

• короткочасні.

5. За методом правового регулювання (або за волевиявленням сторін) їх поділяють на:

• договірні (укладання цивільного договору);

• управлінські (наявність державних чи інших законних пов­новажень).

6. За ступенем визначеності (або рівнем індивідуалізації суб'єктів) їх поділяють на:

• абсолютні (визначена одна уповноважена сторона, наприк­лад, власник у відносинах власності);

• відносні (точно визначені права і обов'язки всіх учасників продавець і покупець у відносинах купівлі-продажу).

7. За функціональним призначенням правовідносини поділя­ють на:

• регулятивні (відповідність поведінки суб'єктів приписам норм права);

• правоохоронні (державна захищеність правовідносин від по­рушень і відтворення порушеного права).

Зміст правових відносин характеризується поєднанням їх юридичного і фактичного змісту.

Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані у правових нормах суб'єктивні юридичні права та обов'язки їх учасників.

Фактичний зміст правовідносин - це реальна поведінка учас­ників правовідносин, їхня діяльність, у процесі якої реалізуються їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Отже, через юридич­ний зміст правовідносин визначається, яким чином вони мають відбуватися, а через фактичний зміст - як вони відбулися реально.

19. Структура (елементи) правовідносин: суб'єкти, об'єкти, юридичні факти.

В юридичній літературі пра­вовідносини розглядають як єдність фактичного матеріального змісту і юридичної форми. На цій основі стверджується, що струк­туру правовідносин складають такі елементи:

• зміст правовідносин;

• суб'єкти правовідносин;

• об'єкти правовідносин;

• юридичні факти.

При цьому слід зазначити, що всі ці елементи охоплюються та­ким поняттям, як «склад правовідносин».

Зміст правових відносин характеризується поєднанням їх юридичного і фактичного змісту.

Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані у правових нормах суб'єктивні юридичні права та обов'язки їх учасників.

Суб'єктивне право - це передбачена правовою нормою міра дозволеної (можливої) поведінки учасника правовідносин, яка за­безпечується юридичними обов'язками інших осіб. Характерною особливістю суб'єктивного права є те, що суб'єкт може розпоряд­жатися ним на свій розсуд, тобто або скористатися, або відмовити­ся від нього, крім випадків, коли суб'єктивне право є водночас і суб'єктивним обов'язком.

Суб'єктивне право включає три види правових можливостей:

• можливість власних дій, тобто право діяти за своїм бажанням;

• можливість впливати на чужі дії, тобто право вимагати пев­них дій від зобов'язаного суб'єкта;

• можливість звернутися до компетентних органів за захистом свого суб'єктивного права і примусового забезпечення юридично­го обов'язку інших суб'єктів.

Юридичний обов'язок - це покладена на учасника правовідно­син і забезпечена державним примусом міра необхідної по­ведінки, яка повинна здійснюватись в інтересах уповноваженої особи. Із цього випливає, що на відміну від суб'єктивного права відмовитися від суб'єктивного обов'язку не можна, оскільки відмова від виконання або недобросовісне виконання юридичного обов'язку є підставою для юридичної відповідальності. Залежно від визначеного у диспозиції правової норми виду поведінки суб'єктивні обов'язки поділяють на активні і пасивні.

Фактичний зміст правовідносин - це реальна поведінка учас­ників правовідносин, їхня діяльність, у процесі якої реалізуються їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Отже, через юридич­ний зміст правовідносин визначається, яким чином вони мають відбуватися, а через фактичний зміст - як вони відбулися реально.

Суб'єкти правовідносин (суб'єкти права) - це учасники право­вих відносин, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Суб'єктів правовідносин поділяють на такі групи:

1. Фізичні особи (індивіди):

• особи, що мають громадянство даної держави;

• іноземці, що мають громадянство іншої держави;

-біпатриди - особи з подвійним громадянством;

• апатриди - особи без громадянства.

2. Організації та об'єднання:

— державні органи, установи, підприємства, інші державні ор­ганізації та їх посадові особи;

- недержавні організації та їх посадові особи.

При цьому потрібно підкреслити, що серед організацій і об'єднань особливе місце належить суб'єктам цивільно-правових відносин, які іменуються юридичними особами. Вони мають чітко визначені озна­ки і поділяються на комерційні і некомерційні.

3. Соціальні спільності:

— держава;

• народ, нація;

• населення регіонів держави;

— трудові колективи.

Здатність бути суб'єктом правових відносин іменується правосуб'єктністю, яка складається з таких понять, як правоздатність і дієздатність.

Правоздатність - це здатність особи мати юридичні права та обов'язки.

За законодавством України, всі громадяни мають правоздатність з моменту народження, яка закінчується зі смертю людини. В окре­мих випадках (з питань спадщини) правоздатність виникає і до на­родження дитини. Для юридичних осіб правоздатність настає з мо­менту їх утворення і закінчується на момент їх ліквідації.

Разом з тим, наявності самої правоздатності ще недостатньо для того, щоб особа була учасником правовідносин. Для цього їй необхідно володіти ще й дієздатністю.

Дієздатність — це здатність особи своїми діями реалізувати, свої права та виконувати юридичні обов'язки. У повному обсязі дієздатність виникає з 18 років, а в окремих правовідносинах вона настає й раніше (у трудових - з 15 років, адміністративних - з 16 років, кримінальних — з 16 років, а за особливо тяжкі злочини - з 14 років; у шлюбних правовідносинах дієздатність обумовлена статтю та рішенням місцевих органів про реєстрацію шлюбу неповнолітніх).

При цьому зазначимо, що правоздатність і дієздатність - це такі правові властивості, які не можна передати іншим особам, а тому за чинним законодавством ніхто з громадян не може бути їх позбавлений. Громадянин може бути визнаний недієздатним ли­ше у судовому порядку у випадках наявності душевної хвороби або недоумства.

Слід також зауважити, що однією з форм дієздатності є деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну від­повідальність за невиконання обов'язків або за скоєння різних правопорушень. При цьому рівень деліктоздатності обумовлений тими ж віковими факторами, що й рівень дієздатності.

Об'єкти правовідносин. Як свідчить життєдіяльність людського суспільства, суб'єкти права вступають у правові відносини та здійснюють свої взаємні суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки для задоволення своїх особистих інтересів і потреб матеріального, духовного та іншого соціального харак­теру.

Отже, об'єкти правовідносин - це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, для здобуття і використання яких і вста­новлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів права.

Об'єктами правовідносин є такі явища і предмети навколишньо­го світу, які визнані державою і суспільством і їх можливе коло визначене нормативно-правовими актами. Це означає, що об'єк­тами правовідносин можуть бути лише ті з них, які перебувають у цивільному товарообігу, а також діяльність і поведінка суб'єк­тів, що не заборонена правом.

Усі можливі об'єкти правовідносин в юридичній літературі поділяють на такі види:

• матеріальні;

• нематеріальні (духовні);

• дії суб'єктів права;

• результати діяльності суб'єктів права.

До матеріальних об'єктів правовідносин належать: а) засоби виробництва, за допомогою яких створюється новий продукт (заводи, фабрики, машини, механізми, предмети інте­лектуальної діяльності тощо);

б) предмети споживання і використання, призначені для задо­волення життєвих потреб людини (продукти харчування, житло , одяг, гроші, цінні папери і т. ін.);

в) стан природних об'єктів (заповідників, чистота повітря і водосховищ і т. ін.).

До нематеріальних (духовних) об'єктів належать:

а) продукти духовної (інтелектуальної) творчості людини (тво­ри мистецтва і науки, авторські права, культурні та моральні права тощо);

б) особисті немайнові блага людини (здоров'я, життя, ім'я, честь і гідність особи).

До дій суб'єктів права належать будь-які юридично значимі вчинки людей (скоєння правопорушення, приміром).

До результатів діяльності суб'єктів права належать конк­ретні акти юридично значимої поведінки (будівництво будинку, виготовлення і ремонт предметів побуту тощо).

Юридичні факти є четвертим елементом структури правових відносин. У правовій літературі юридичні факти нерідко назива­ють підставами виникнення, зміни та припинення правових відносин.

Отже, юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов'язують виникнення, зміну чи припи­нення правових наслідків (правовідносин).

Таким чином, без юридичних фактів, як і без правосуб'єктності, виникнення правових відносин неможливе.

У повсякденній життєдіяльності людей юридичних фактів надзвичайно багато. З-поміж них виділяються юридичні факти загального характеру (громадянство, конституційний і правовий статус особи, вік людини і сам факт її існування). Усі інші - зу­мовлені вольовим ставленням суб'єктів до їх виникнення.

З урахуванням вищевикладеного, юридичні факти поділяють на такі основні види:

1. За вольовим критерієм суб'єктів юридичні факти поділяють на:

а) дії, пов'язані з вольовою поведінкою або діяльністю фізичних чи юридичних осіб щодо реалізації своїх суб'єктивних прав і обов'язків, які можуть бути або правомірними, або непра­вомірними;

б) події, якими є факти чи обставини, що виникають незалеж­но від волі конкретних суб'єктів правовідносин (стихійне лихо ,настання певного віку людини, її природна смерть).

1. За правовими наслідками юридичні факти поділяють на:

а) правоутворюючі (набуття певних прав і обов'язків);

б) правозмінюючі (збільшення або зменшення обсягу прав і обов'язків);

в) правоприпиняючі (позбавлення певних прав і обов'язків).

2. За тривалістю у часі юридичні факти поділяють на:

в) одноактні (одноразової дії), наприклад, купівля-продаж;

б) триваючі (юридичні стани) - наприклад, навчання у вищому навчальному закладі (ВНЗ), перебування на державній службі перебування у шлюбі.

3. За складом юридичні факти поділяють на:

а) прості, що складаються з одного факту;

б) складні, що складаються із визначеної сукупності окремі фактів, які необхідні для настання юридичних наслідків - наприклад, вступ до ВНЗ, призначення пенсії і т. ін.