17. Поняття, види і способи тлумачення права.

Важливим елементом правозастосування на стадії кваліфі­кації (коли вибирається і з'ясовується легітимність правової норми) є тлумачення правової норми.

Тлумачення права є однією з традиційних проблем юридич­них наук. Ця проблема пов'язана з інтересами держави та суспільства, їх обумовленням і захистом. На сучасному етапі тлумачення норм права є важливим політико-юридичним інструментом виявлення точного змісту права.

Ось чому під тлумаченням правових норм, і насамперед, усьо­го закону, слід розуміти не що інше, як роз'яснення змісту пра­вової норми. Іншими словами, це таке роз'яснення, яке має юри­дичне значення і яким можуть керуватись усі органи та особи, котрі застосовують законну норму.

Під тлумаченням, по-перше, слід розуміти процес мислення, що відбувається у свідомості особи, яка застосовує правову нор­му, з'ясування змісту правової норми та її пояснення.

По-друге, тлумачення — це виражений поза роз'ясненням зміст правової норми.

Отже_; тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права щодо з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виража­тися в особливому акті.

Існують різні види і способи тлумачення. Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і казуальним.

Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регулю­вання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин. Його часто називають «нормативним» тлумаченням.

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до ство­рення правових норм, воно тільки з'ясовує зміст існуючих пра­вил поведінки. Не вважається тлумаченням видання положень, наказів чи інструкцій про застосування якого-небудь закону чи указу, позаяк останні є нормативними актами і самі зумовлю­ють правові правила поведінки.

Казуальне (індивідуальне) тлумачення стосується конкрет­ного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу», що визначається конкретними обставинами справи. Воно не має загального зна­чення, не поширюється на інші прояви суспільних відносин і на інших його учасників. Казуальне тлумачення може бути також офіційним, але не має загального значення, а зводиться лише до тлумачення правової норми з урахуванням її застосування в конкретному випадку; приміром, коли суддя тлумачить право­ву норму під час вирішення конкретної справи.

Офіційне тлумачення може бути автентичним, легальним і відомчим. Воно дається компетентним органом чи посадовою особою на підставі службового обов'язку і має юридично значимі наслідки.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив певну норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дається спеціально на те уповноваженим органом.

Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центральної установи відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити

підвідомчих організацій і підприємств із приводу трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відомства.

За всіх цих різновидів загального офіційного тлумачення оформляються відповідні юридичні документи, що називаються актами тлумачення. Ці акти нових норм не створюють: вони слу­гують своєрідним додатком до нормативного акта, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають загальноосвітню силу в тих сферах, на які поширюються.

У межах офіційного казуального тлумачення слід розрізняти: а) тлумачення правозастосовувача, відображене у правозастосовному акті, що підпадає під його юридичну силу та є обо­в'язковим для учасників тих конкретних суспільних відносин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, постанова тощо);

б) тлумачення осіб, які є офіційними учасниками правозастосовного процесу. Вони фіксуються в матеріалах такого про­цесу, мають визначене юридичне значення, оскільки правопо­рушник зобов'язаний його сприйняти і в разі незгоди навести мотиви відхилення тлумачення вищому за ієрархією органу, який перевіряє законність і правомірність правозастосовного акта з конкретної юридичної справи. Перебуваючи в межах компетенції цього органу, воно вважається обов'язковим для всіх учасників справи.

Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, що дається не уповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридич­ної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За фор­мою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення — це наукове роз'яс­нення правових актів, змісту і цілей правових норм, що міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, науково-практичних коментарях. Коли йдеться про док­тринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології. Воно може бути сис­тематизованим і несистематизованим.

Систематизоване тлумачення являє собою вищий ступінь наукового розроблення питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається в наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, зведення до системи, наприклад через організацію дискусій, конференцій тощо.

Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад адвокатами). Професійне тлумачення здійснюється також членами самокерованих недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком.

Буденне тлумачення дається особами, які виражають цим правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх по­всякденному спілкуванні під дією права. Таке тлумачення має велике значення в практиці дотримання громадянських прав, під час виконання ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними їхніх суб'єктивних прав.

За обсягом розрізняють адекватне (буквальне), обмежуваль­не (звужене) та поширене (розширене) тлумачення.

Адекватне (буквальне) тлумачення має місце тоді, коли зміст і письмовий виклад норми права збігаються.

Обмежувальне (звужене) тлумачення — це зміст норми пра­ва вужчий за її буквальне значення.

Поширене (розширене) тлумачення — це зміст норми права ширший за його буквальне значення.

Розрізняють також способи тлумачення, а саме:

а) мовне (граматичне) з'ясування змісту правової норми че­рез досвід її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства;

б) логічне з'ясування змісту правової норми завдяки безпо­середньому використанню законів і правил формальної логіки;

в) систематичне з'ясування змісту правової норми залежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інсти­тутів і галузей права;

г) історико-політичне з'ясування сутності правової норми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов;

ґ) телеологічне (цільове) — аналіз сутності правової норми через з'ясування її мети;

д) спеціальне юридичне — аналіз норми, яка містить юридич­ну термінологію, розуміння її конструкції з позиції юридичної науки, техніки і практики.