11. Основні політичні ідеї ж. Ж. Руссо.

Політична думка Нового часу формувалася під впливом просвітництва, ідеї якого виникли у XVII ст. в Англії, поширилися у Франції XVIII ст. та інших країнах. Розвиток радикально-демократичного напрямку продовжили мислителі французького просвітництва (Ш.Монтеск'є, Вольтер, Ж.-Ж.Руссо та інші). Вони заперечували феодальну експлуатацію, політичний деспотизм, станові привілеї, відстоювали інтереси широких народних мас. Виступали за ідею «природного права», як права бути вільними в переконаннях та діях, володіти та розпоряджатися власністю, бути рівними, мати гарантії від свавілля можновладців.

Жан-Жак РУССО

- наполягає на прямому та безумовному управлінні народу без будь-якого поділу влад

• визнавав «дійсним лише один акт суспільного договору, а саме — створення народу й суспільства

• людина за своєю природою добра, але суспільство з усіма його атрибутами робить її поганою

• Політичний ідеал Руссо — місто-держава зі спартанським порядком та абсолютною демократією

• здійснення спільної волі неможливе, оскільки вона — ідеал, а ідеал недосяжний

• Закони — протиприродні, оскільки спільна воля змінюється, а закони залишаються сталими

• основне завдання суспільного договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, котра захищає всією загальною силою особистість і майно кожного з членів асоціації і завдяки якій кожний, з’єднуючись з усіма, підкоряється водночас тільки самому собі і залишається так само вільним, як і раніше»

12. Політико-правові вчення і. Канта та г. Гегеля.

Значний внесок у розвиток політичних ідей лібералізму зробили німецькі мислителі, представники Німецької класичної філософії (ідеалізму). Вони вважали, що в основі всіх знань лежить людська активність, знання мають системність, та все, що є у світі пов’язує розвиток.

Виступали за розвиток реформ та буржуазних відносин, за = гуманізм та раціоналізм; = буржуазну демократію, суспільний прогрес, рівність та свободу особистості, працю на благо суспільства, віру в розум для суспільного прогресу;

= теорію природного права, суспільного договору, поділу влади, всевладдя народу, всесилля розумного закону.

І. КАНТ (1724-1804) вказував, що кожна людина є абсолютною цінністю й не може бути засобом досягнення будь-якої мети. Політика має бути спрямована на досягнення гармонійних цілей та засобів. Особливу увагу приділяв ролі правової держави, що є гарантом свободи особистості.

• політика лібералізму

• людині у своїй поведінці необхідно керуватися волевиявиявленнями морального закону

• для обмеження свавілля необхідне право

• обмеження виборних прав трудящих

• гласність – критерій оцінки політичних дій з погляду моралі та справедливості

• політична поведінка має бути не тільки легальною, а й моральною

• проти революційних методів боротьби за владу.

Гегель

• діалектика: 1) визнання руху, змін і розвитку як універсального методологічного принципу; 2) характеристика того, що рухається, змінюється й розвивається; 3) розкриття, а також пояснення самої суті руху, змін та розвитку.

• громадянське суспільство є сферою дій приватного інтересу

• спільний інтерес, який стає «зовнішньою необхідністю» стосовно особистого інтересу, а тому й перебуває в стані протидії з ним

• Держава як інститут є виявом всезагальних інтересів

• держава є, на думку Гегеля, первинною щодо громадянського суспільства

• Ідеальна держава, за Гегелем, — це конституційна монархія з поділом влади

розвивав ідеї Канта про правову державу. У праці „філософія права” обґрунтовував, що свобода особистості реалізується через власність, яка має бути закріплена законом. Свобода та приватна власність неподільні. Дав визначення громадянського суспільства, але вважав, що воно не зможе подолати бідність і соціальні суперечності, пов’язані з власністю.