32.Успіхи і проблеми в системі освіти

Радянська влада поставила своїм завданням охопити всіх' дітей шкільного віку навчанням, запровадивши' обов'язкову загальну початкову освіту. Завдяки І вжитим заходам у 1932/33 навчальному році в Україні працювало ' близько 22 тис.шкіл, у яких навчалося близько 4,5 млн. учнів.

Наприкінці другої п'ятирічки в Україні було в основному завершено перехід до обов'язкового початкового, а в містах — до загального семирічного навчання. Визрівали умови для переходу до загальної середньої освіти в місті й семирічної у сільській місцевості. У 1940/41 навчальному році в школах навчалося 6,7 млн. учнів. Однак лише близько третини з них здобувало освіту в середніх (десятикласних) школах. Недосконалими залишалися навчальні програми, плани і підручники. Значним недоліком освіти було й те, що ще мало було учителів з вищою освітою. Політичний вплив на учнівську молодь партія й держава здійснювали різними способами, найголовнішими з яких були ідеологізація навчальних програм і підручників, тобто всього навчального процесу, а також діяльність у школах комсомольських і піонерських організацій.

Підготовку кадрів спеціалістів з вищою й середньою спеці¬альною освітою здійснювали у вузах і технікумах. Сталінський режим не довіряв старим спеціалістам і взяв курс на підготовку фахівців із робітничо-селянського середовища. В УСРР швидко збільшувалася мережа вузів. У 1933 р. у 190 вищих навчальних закладах навчалося 160 тис. студентів. Значно розширилася й мережа технікумів та інших середніх спеціальних закладів. Але поруч з успіхами процес формування нової генерації інтелігенції супроводжувався й великими втратами. її загальний кваліфікаційно-професійний рівень знизився. Адміністративно-командна система не була зацікавленою у формуванні творчої особистості. Вона потребувала дисциплінованого виконавця вказівок, які надходили від партійно-державних органів.

Стан науки

Адміністрування й репресивні заходи стосовно багатьох учених не могли не позначитися негативно на розвитку науки. І все ж науковці докладали чимало зусиль до розв'язування нових проблем науки, розширялася мережа науково-дослідних установ, передусім в Академії наук УСРР, яку в 1930 р. очолив О. Бого¬молець. Академія мала науково-дослідні інститути як основні структурні одиниці. Подібні наукові установи існували й у системі наркоматів. Якщо у 1928 р. у науково-дослідних установах УСРР працювало 3,7 тис. наукових співробітників, то наприкінці 30-х ро¬ків — майже 20 тис.

Наукові установи, окремі вчені досягай значних успіхів. Відкритий у 1928 р. в Харкові Український фізико-техвйчний інститут сконцентрував потужний науковий потенціал. У 1932— 1937 рр. теоретичний відділ інституту очолював Лев Ландау, який досяг вагомих результатів у багатьох галузях фізичної науки. Його праці присвячені квантовій механіці, фізиці твердого тіла, фізиці космічних променів, гідродинаміці, фізичній кінетиці, фізиці елементарних часток, теорії плазми. Саме у середині 30-х років зародилася всесвітньо відома наукова школа Ландау, а її засновник згодом став лауреатом Нобелівської премії в галузі фізики.

Група учених уперше в Радянському Союзі у 1932 р. в цьому інституті здійснила штучне розщеплення атома літію.

За ініціативою Євгена Патона у 1934 р. на базі електрозва¬рювальної лабораторії було засновано Інститут електрозварювання АН УСРР. Колектив інституту розробив ефективний спосіб автоматичного електрозварювання під флюсом; цей спосіб уперше у світовій практиці був застосований на Магнітогорському мета лургійному комбінаті й Дніпробуді.

В Україні плідно працювала група талановитих математиків. У 1934-1939 рр. Інститут математики АН України очолював Дмитро Граве - творець першої вітчизняної алгебраїчної школи, що набула світового визнання, а семінар її керівника став відомим серед європейської математичної громадськості. Його учнями були такі відомі вчені, як Б. Делоне, М. Кравчук, М. Чеботарьов, О. Шмідт та ін. Перу Д. Граве належать 180 наукових праць, переважно з теорії диференційних рівнянь, теорії функцій і страхової математики, а також геометрії, алгебри і теорії чисел. В Інституті математики засновник наукової школи математичної фізики Микола Крилов та його учень Микола Боголюбов створили новий напрям - нелінійну математику.

Важливе значення для розвитку науки мали праці біохіміка 0. Палладіна, паталогоанатома О. Богомольця, фізіолога Д. Во-ронцова, медиків В. Філатова, М. Стражеска, генетиків і селек¬ціонерів М. Холодного, А. Сапєгіна і В. Юр'єва.

Численний колектив талановитих науковців працював у першому державному заповіднику "Асканія-Нова", який на кінець 20-х років перетворився на велику наукову установу. Тут проводилася плідна робота в царині охорони природи. Значний ЇЇ розквіт розпочався, коли наукову частину заповідника очолив професор В. Станчинський - основоположник науки про екологію. Та "пильне" око ДПУ вирішило зробити з цієї наукової установи осередок не вчених, а контрреволюціонерів, які буцімто готували повстання проти радянської влади. На підставі сфальсифікованих звинувачень на початку 30-х років десятки людей тут було заарештовано й засуджено. Чимало з них загинуло в концтаборах.

Так само, як інші категорії інтелігенції, вчені України, особливо ті, хто вів дослідження ще з дореволюційних часів, зазнали переслідувань. Загинули академіки АН УСРР геолог Н. Сві-тальський, генетик І. Атол, деякі інші вчені. Від 1934 р. почав переслідувати своїх опонентів у науці обраний академіком АН УСРР авантюрист від науки Т. Лисенко. У 1930 р. заарештували винахідника Ю. Кондратюка, але і в засланні він продовжував наукову діяльність. У 1937 р. заарештували видатного математика М. Кравчука. Жертвами репресій у 30-х роках стали тисячі працівників наукових та вищих навчальних закладів.

У суспільствознавстві насаджували догматизм, вульгарно-соціологічні схеми, найменший відступ від них вважали відступом від марксизму-ленінізму і жорстоко переслідували. У 1929 р. під час дискусії з питань історичної науки об'єктом упередженої критики стали праці одного з найвідоміших істориків-марксистів 20-х років М. Яворського, академіка АН УСРР. Його погляди було оголошено немарксистськими і "націоналістичними". Вченого виключили з партії, звільнили з посад, а в 1932 р. заарештували. М. Яворського розстріляли у 1937 р. Як "немарксистські, буржуазно-націона¬лістичні" оцінено твори найвидатнішого українського історика М. Грушевського, що у 1924 р. повернувся з еміграції в Україну, аби своїми знаннями та досвідом сприяти становленню молодої української історичної науки. В 1929 р. М. Грушевського обрали академіком АН СРСР. Та вже на початку 30-х років становище вченого стало нестерпним. Його заарештували у 1931 р, однак невдовзі звільнили. Він змушений був переїхати до Москви. По суті, це було заслання. У 1934 р. М. Грушевський за загадкових обставин помер. Зазнали переслідувань і були репресовані вчені-історики М. Слабченко, В. Пархоменко, М. Горбань, філософи С. Семков-

ський, П. Демчук, літературознавець Є. Шабліовський та багато інших суспільствознавців України.