31.Згортання українізації

На початку 30-х років сталінський режим почав згортати українізацію, повертаючись до великодержавницької асиміля¬торської політики, яку століттями проводила царська адміністрація. В Україну 1933 р. було прислано П. Постишева. З ним прибули тисячі партійних функіонерів з Росії, які зайняли керівні посади в республіці, витіснивши з них українців. Того ж року Й. Сталін оголосив головною небезпекою місцевий націоналізм (а не російський шовінізм, як раніше). Це стало сигналом до контр¬наступу на українізацію, яку тепер вважали націоналістичним контрреволюційним актом. Поступово зменшувалася кількість українських шкіл, скоротився відсоток українських учителів і науковців, закривалися українські театри.

Водночас у засобах масової інформації розпочалося прослав¬ляння російської культури, підкреслювалася велич російської мови і російського народу, фактично відновилася політика русифікації. У 1937 р. слово "українізація" остаточно зникло з партійних доку¬ментів. У 1938 р. в усіх школах було запроваджено обов'язкове вивчення російської мови. Все це призвело до падіння престижу української мови і культури, зводило їх до провінційного рівня.

У 1938 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був уже М.Хрущов, було прийнято постанову Центрального Комітету, де йшлося про те, що навчальні заклади для національних меншин насаджують буржуазно-націоналістичну ідеологію, а тому подальше

IX

| існування було визнано "недоцільним і шкідливим". Усі ці заклади закрили, а в 1939 р. було ліквідовано національні райони, національні сільські та містечкові ради.

Перші масові депортації за національною ознакою почалися у 1935-1936 рр., жертвами їх стали поляки і німці. Мешканців німецьких поселень депортували як "агентуру гітлерівців". Поляків, зокрема тих, що мешкали у Мархлевському національному районі (на території нинішньої Житомирської області), виселили як "агентуру польського фашизму". Частково депортували також греків і кримських татар, що проживали на Чорноморському узбережжі.

Монополізувавши право на істину, сталінське керівництво нав'язувало суспільству "єдино правильний" марксистсько-ленінсь¬кий світогляд, надзвичайно убоге розуміння культури, звівши все к багатство й різноманітність її функцій до обслуговування

політичних цілей ВКП(б). Релігія стала об'єктом масових переслі-дувань, які здійснювалися під керівництвом Спілки войовничих Як безбожників. Виникла "нова мова" — куркулі - хтиві, дрібне мі-щанство - зрадницьке, капіталісти — акули. Світ поділявся на друзів Н і ворогів, а всі події у світі і в країні пропускалися крізь призму ш класової боротьби. Все це втовкмачувалося в голови суспільства за допомогою всюдисущого радіо, щоденної агітації, нового кіномистецтва. Україну заполонили агітпропи, які нав'язували лінію партії і мобілізовували народ на останні зусилля для досягення соціалізму. Все це негативно впливало на культурні процеси в Україні, збіднивши і спотворивши їх. Загалом культурні перетво-рення доби утвердження тоталітаризму відзначалися особливою заідеологізованістю.

Ліквідація неписьменності дорослого населення

Владні структури у 30-х роках продовжували курс на ліквідацію неписьменності серед дорослих. За роки 2-ї п'ятирічки (1933-1937 рр.) лікнеп закінчили 1,5 млн. чол., а школи мало-письменних - 1,7 млн. На 1939 р. масову неписьменність на тери¬торії УРСР було майже подолано. Перепис населення, проведений у

січні 1939 р., засвідчив, що лише 15% дорослих людей залишаються неписьменними.

Однак, як зауважує Ф. Турченко, переоцінювати ці досягнення не варто. Критерії грамотності на ті часи були надто занижені. Прагнучи продемонструвати "переваги" соціалізму, свою особисту роль в його побудові, керівники органів народної освіти в багатьох районах до письменних відносили всіх, хто лише навчився розписуватися та засвоїв елементарну лічбу.