50.Проблема Соборності України

Попри вкрай несприятливі обставини, Україна в період Другої світової війни розв'язала одну з найскладніших для себе (в часовому вимірі - майже тисячолітньої давності) проблему соборності українських земель та здобула міжнародне визнання своїх західних кордонів.

Ще на початку німецько-радянської війни проблема західних кордонів України стала предметом гострих дискусій між СРСР і країнами Заходу та, насамперед, емігрантським урядом Польщі у Лондоні. Маючи підтримку Англії та США, польський уряд не визнавав возз'єднання Західної України з УРСР у 1939 р. і виступав за східні кордони Польщі по річці Збруч.

Дипломатична боротьба щодо українсько-польського кордону продовжувалася у лютому 1945 р. на Ялтинській конференції керівників СРСР, США і Великобританії. Радянській делегації вдалося відстояти етнічний принцип розмежування Польщі та України по лінії Керзона, що був свого часу визнаний країнами Антанти. "Керівники трьох урядів вважають, - зазначалося у пос¬танові Ялтинської конференції, - що східний кордон Польщі пови¬нен пройти по лінії Керзона (спираючись на ріку Буг) з відхиленням від неї у деяких районах у межах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі".

У серпні 1945 р. укладено договір між СРСР і Польською республікою про радянсько-польський кордон. Остаточно українсь-ко-польський кордон був визначений у лютому 1951 р. за договором між СРСР і Польською республікою про обмін ділянками державних кордонів, за яким до Польщі відійшла частина Дрогобицької області площею 480 км , а до України - частина Люблінського воєводства (теж площею 480 км2).

На завершельному етапі війни було також вирішено долю Закарпаття - української території, яка ще не входила до складу УРСР. Еміграційний уряд Чехословаччини на чолі з Б. Бенешем у Лондоні планував відновити своє панування над краєм й восени 1944 р. надіслав туди своїх представників. Однак 1-й з'їзд Народних комітетів Закарпатської України у Мукачеві одностайно прийняв рішення про вихід Закарпаття зі складу Чехословаччини й приєднання його до УРСР. Обрана з'їздом Народна рада на чолі з Іваном Туряницею запропонувала представництву еміграційного уряду покинути край. У червні 1945 р. було підписано радянсько-чехословацький договір, за яким Закарпаття визнавалося складовою щетиною України. Возз'єднанням Закарпаття в Україною завер-шилася багатовікова боротьба українського народу за соборність своїх земель в єдиній державі.

10 лютого 1947 р. укладено радянсько-румунський договір, який юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940 р., за яким Північна Буковина і При дунайські землі увійшли до УРСР.

Міжнародне визнання жертовних звитяг українського народу

Беззаперечним аргументом для міжнародного визнання був величезний внесок України у розгром нацистської Німеччини і її сателітів та колосальні людські й матеріальні втрати. Німецько-радянська війна з перших днів захопила у кривавий вир 42-мільйонний народ України. її землі опинилися в епіцентрі жорстоких боїв, у ході яких було зруйновано 714 міст і 28 тис. сіл, тисячі підприємств, колгоспів і радгоспів. Було вщент знищено понад ЗО тис. шкіл і навчальних закладів, 18 тис. лікарень. Матеріальні збитки України становили 286 млрд. крб..

Але особливо болючими і тяжкими були втрати України в людях. За новітніми підрахунками, вони виявилися найбільшими серед усіх держав - учасниць Другої світової війни. Загальні втрати воюючих країн становили 50 млн. убитими, з них 21,8 млн. військових та 28,2 млн. громадян. За підрахунками авторів моно¬графії "Безсмертя. Книга пам'яті України 1941-1945", незворотні втрати українців і громадян України інших національностей колишнього СРСР протягом 1941-1945 рр. були такими:

• 4,5 млн. чол. цивільного населення (вбитих і зниклих безвісти) ;

• близько 4,1 млн. чол. військового персоналу (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісти, померлих у госпіталях у перші повоєнні роки);

• 2,4-2,8 млн. чол. вивезених до Німеччини на примусову роботу (велика частина з них загинула);

• не менше 100 тис. членів ОУН і УПА;

• близько 16 тис. українців, які загинули у складі збройних формувань, що воювали на боці Німеччини.

Отже, всього на 1945 р. - близько 10 млн. чоловік. З цього випливає висновок про надзвичайно високу ціну, яку довелося сплатити українському народові за перемогу, за визволення Європи від коричневої чуми.

Майже відразу після звільнення України від німців її відвідав американський журналіст Едгар Сноу. Про свої враження він писав: "Вся ця титанічна боротьба, які деякі схильні скинути з рахунку, як якусь "славу Росії*", була насправді - і в багатьох аспектах -насамперед боротьбою, запеклою війною України, яка їй коштувала багатьох болючих втрат. Звичайно, найбільшою втратою були людські життя. Жодна інша країна Європи не зазнала такого руйнування міст, промисловості, сільськогосподарських угідь, загибелі стількох людей".

Близько 7 млн. українців перебували в лавах радянської армії, зокрема 1945 р. вони становили третину у військах чотирьох українських фронтів. У битвах з окупантами за визволення своєї землі вони виявляли витримку і терпіння, стійкість і відвагу. Майже 6 млн. українців та уродженців України відзначено радянськими бойовими нагородами, 2 069 з них стали Героями Радянського Союзу. За роки війни виросли до командуючих фронтів та армій маршали Р. Малиновський, А. Єременко, П. Рибалко, С. Руденко, генерали В. Герасименко, П. Жмаченко, О. Лучинський, К. Мос-

каленко, І. Черняховський, І. Кириченко та ін. 200 тис. українців діяли у складі радянських партизанських загонів, частин і з'єднань, 96 з них мають звання Героя Радянського Союзу. Тисячі українських юнаків і дівчат боролися з нацистським режимом на окупованих землях у підпіллі.

Проти німецьких окупантів вела бойові дії УПА, яка висунула зі своїх лав талановитих командирів Романа Шухевича, Дмитра Клячківського, Олексу Гасина, Дмитра Грицая та багатьох інших.

Значний внесок у перемогу над Німеччиною зробили українці у складі армій інших країн. У польську армію генерала В. Андерса, іка формувалася в СРСР, вступило понад 10 тис. українців — уродженців Галичини та Волині. Всі вони згодом брали участь у боях на території Італії. Визволяли рідний край у складі чехословацького корпусу генерала Л. Свободи 11 тис. українців Закарпаття. На Західному фронті воювали з нацистами українці у складі армій Канади (35-40 тис), США (5-10 тис), Франції (7 тис).

Визнанням величезного внеску українського народу в пере¬могу держав і народів антигітлерівської коаліції над фашистською Німеччиною та її союзниками було прийняття у 1945 р. України до ООН як держави - засновника цієї міжнародної організації. Цим актом на міжнародному рівні було засвідчено суверенність України ж суб'єкта міжнародної політики.

Війна мала для України не лише нищівні наслідки. Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже від-мінною від тієї, якою вона була раніше. Значно розширилися її кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, і, що найважливіше, вперше за багато століть усі українці опинилися в межах однієї держави. До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим.