40.Українське питання в європейській політиці на початку Другої світової війни

Напередодні Другої світової війни роз'єднані українські землі належали чотирьом державам - СРСР, Польщі, Румунії, Чехосло-ваччині (від березня 1939 р. - Угорщині). Перебування українських земель у складі цих держав, що мали різний соціально-політичний устрій і різну позицію у міжнародній політиці, були серйозним дестабілізуючим фактором політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а "українську карту" - важливим козирем у великій дипломатичній грі.

Суттєві' зміни у становищі західноукраїнських земель мали відбутися у зв'язку з підписанням 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького пакту про ненапад. У таємному протоколі, доданому до нього (т. зв. пакт Ріббентропа-Молотова) передбачалося розмежу¬вання сфер інтересів обох держав, а Західна Україна, Західна Білорусія, Прибалтійські республіки мали увійти до складу СРСР. Лемківщина та Холмщина потрапляли до німецької зони. Пакт Молотова-Ріббентропа, будучи актом свавільного поділу Європи на "сфери впливу" між СРСР і Німеччиною, фактично розв'язував руки Адольфові Гітлеру для початку Другої світової війни. Водночас він став і своєрідною точкою відліку процесу "збирання" українських земель у межах однієї держави, що об'єк¬тивно було явищем прогресивним. Інша річ, що для радянського керівництва збирання українських земель було не самоціллю, а лише

частиною ширших планів убезпечення західних кордонів СРСР.

Безпосереднім наслідком радянсько-німецьких домовленостей

була збройна агресія 1 вересня 1939 р. Німеччини проти Польщі, яку

підтримали її союзники Англія і Франція. Так вибухнула Друга

світова війна, найжорстокіша в історії людства.

41.Вступ Червоної армії в Західну Україну

Незважаючи на впертий опір польських військ, до яких було мобілізовано й 150 тис. українців, німецькі дивізії швидко просувалися на схід. До 15 вересня вони зайняли Люблін, підійшли до Бреста, зайняли Володимир-Волинський і Дрогобич.

Союзники Польщі - Англія та Франція воєнних дій проти Ні¬меччини не вели. Становище Польської держави ставало критичним.

У цій ситуації керівництво СРСР зайняло очікувальну позицію, спостерігаючи за розвитком подій на німецько-польському фронті. Це дратувало Гітлера, і тому він знову вирішив використати українську карту. Щоб прискорити військовий виступ СРСР і тим самим засвідчити спільність дій двох держав проти Польщі, Берлін шантажував Москву тим, що на окупованих землях Західної України буде створено українську державу. У відповідь радянський уряд 14 вересня сповістив німецьке керівництво про готовність Червоної армії до початку бойових дій. Тоді ж нарком оборони СРСР К.Ворошилов підписав наказ про початок військових дій проти Польщі.

17 вересня 1939 р. частини Червоної армії перейшли кордон і зайняли Тернопіль, Збараж, Рівне; 18 вересня - Луцьк, Галич, Станіславів. Коли радянські війська наблизились до Коломиї,

президент Польщі І. Мосьціцький, члени уряду і головнокомандувач маршал Е.Ридз-Смігли, які були в Коломиї, перейшли румунський кордон.

19 вересня радянські війська зі сходу підступили до Львова, де польський гарнізон уже тиждень оборонявся від наступу частин вермахту. 22 вересня після переговорів польської і радянської делегацій захисники Львова склали зброю. До кінця вересня Червона армія вийшла на Сян і, форсувавши Західний Буг, наблизилася до Любліна. 28 вересня між СРСР і Німеччиною було підписано договір про дружбу і встановлення кордону. За цим договором до складу СРСР відійшла більшість території Західної України (окрім Холмщини, Підляшшя, Посяння, Лемківщини), натомість територія від Вісли до Бугу переходила до Німеччини.

Радянська сторона аргументувала збройний виступ проти Польщі необхідністю "взяти під захист населення Західної України і Західної Білорусії", хоча насправді йшлося про реалізацію пакту Молотова-Ріббентропа про сфери впливу.

Вступ Червоної армії в Західну Україну викликав неодно¬значну реакцію місцевого населення - від категоричного неприй-няття до повної підтримки. Відразу почалася масова втеча в Румунію, Угорщину польських офіцерів, державних службовців, функціонерів політичних партій та ін. Проте переважна частина інтелігенції залишилась і зайняла загалом вичікувальну позицію-, сподіваючись на мирне співжиття з новою владою. Привабливість гасел національного і соціального визволення, під якими здійсню¬йся похід Червоної армії, зумовила те, що червоноармійців у багатьох містах і селах зустрічали з хлібом і сіллю, люди зводили тріумфальні арки, прикрашені червоними або жовто-синіми шорами. Цей ентузіазм, однак, був радше спонтанною реакцією впадіння польського режиму, ніж свідомим радянофільством.