14. Санітарно-захисні зони підприємств. Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, до виробничих та допоміжних приміщень.

Саніта́рно-захисна́ зо́на — зона, яка відокремлює промислове підприємство від житлової забудови. Санітарно-захисна зона — територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Санітарно-захисна зона — територія, розташована між пром. підприємствами і найближчими житловими і громадськими та ін. непромисловими будівлями. Створюється для захисту населення від впливу несприятливих виробничих чинників (пил, гази, шум, вібрації і інш.), величина яких на межі санітарно-захисної зони не повинна перевищувати гігієнічних нормативів, встановлених для населених місць. Ширина санітарно-захисної зони залежить від характеру і потужності виробництва, досконалості технол. процесів, рівня несприятливих чинників, рози вітрів, застосування газо- і пилоочисних пристроїв, наявності протишумових, противібраційних і інших захисних заходів. Згідно з санітарними нормами промислові підприємства, теплові й атомні електростанції, санітарно-технічні споруди й інші об'єкти розділені на 5 класів: для об'єктів 1 класу ширина санітарно-захисної зони повинна бути не менше 1000 м, II — 500 м, III — 300 м, IV — 100 м, V — 50 м. Санітарно-захисні зони шириною 1000 м встановлені для підприємств із видобутку руд свинцю, миш'яку, марганцю, ртуті, природного газу; санітарно-захисні зони 500 м — для підприємств із видобутку кам., бурого і інш. вугілля, фосфоритів, апатитів, колчеданів, залізних і поліметалічних руд; санітарно-захисні зони 300 м — для підприємств із видобутку доломіту, магнетитів і інш., а також для гідрошахт, збагачувальних і брикетних фабрик. Ссанітарно-захисна зона 100 м рекомендується для підприємств з видобутку кам'яної солі, торфу фрезерним способом і інш. Територія санітарно-захисної зони повинна бути озеленена, що сприяє зменшенню атм. забруднень і зниженню рівня шуму.

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати:

аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбільшої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну).

Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків. Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ).

ИЛИ

ОТВЕТ ОТ КАРИНОЧКИ

Саніта́рно-захисна́ зо́на — зона, яка відокремлює промислове підприємство від житлової забудови.

Санітарно-захисна зона — територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Санітарно-захисна зона — територія, розташована між пром. підприємствами і найближчими житловими і громадськими та ін. непромисловими будівлями. Створюється для захисту населення від впливу несприятливих виробничих чинників (пил, гази, шум, вібрації і інш.), величина яких на межі санітарно-захисної зони не повинна перевищувати гігієнічних нормативів, встановлених для населених місць. Ширина санітарно-захисної зони залежить від характеру і потужності виробництва, досконалості технол. процесів, рівня несприятливих чинників, рози вітрів, застосування газо- і пилоочисних пристроїв, наявності протишумових, противібраційних і інших захисних заходів. Згідно з санітарними нормами промислові підприємства, теплові й атомні електростанції, санітарно-технічні споруди й інші об'єкти розділені на 5 класів: для об'єктів 1 класу ширина санітарно-захисної зони повинна бути не менше 1000 м, II — 500 м, III — 300 м, IV — 100 м, V — 50 м. Санітарно-захисні зони шириною 1000 м встановлені для підприємств із видобутку руд свинцю, миш'яку, марганцю, ртуті, природного газу; санітарно-захисні зони 500 м — для підприємств із видобутку кам., бурого і інш. вугілля, фосфоритів, апатитів, колчеданів, залізних і поліметалічних руд; санітарно-захисні зони 300 м — для підприємств із видобутку доломіту, магнетитів і інш., а також для гідрошахт, збагачувальних і брикетних фабрик. Ссанітарно-захисна зона 100 м рекомендується для підприємств з видобутку кам'яної солі, торфу фрезерним способом і інш. Територія санітарно-захисної зони повинна бути озеленена, що сприяє зменшенню атм. забруднень і зниженню рівня шуму.

Вимоги до розміщення підприємств, робочих і допомі-жних приміщень. Майже усі види виробництва внаслідок своєї діяльно-сті виділяють шкідливі, отруйні речовини, пил. Для уникнення негатив-ної дії підприємств на навколишнє середовище, життя і здоров'я людейїх розміщення та будівництво устаткування їх водопроводом, каналізацією,опаленням, вентиляцією, електротехнічними засобами проводиться згідновимог діючих будівельних норм і правил, санітарних норм і норм технологі-чного проектування (ДНАОП 0.03-3.01-71, СНиП 2.10.02-84, СНиП2.09.02.85). При цьому враховують санітарну характеристику виробни-чих процесів, метеорологічні умови, напрямок вітрів тощо. Не можнарозміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання, у місцяхможливих підтоплень. Як правило, виробничу зону розташовують з під-вітряного боку щодо житлових кварталів та інших зон. При цьому звер-тають увагу на те, щоб у місцях організованого повітрозабору система-ми вентиляції вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не пере-вищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництва.

Не можна розташовувати нешкідливі виробництва, а також контор-ські приміщення над шкідливими виробництвами, оскільки при відкри-ванні вікон гази та пари можуть проникнути до цих приміщень.

Обсяг виробничого приміщення на одного працівника повинен складати не менше 15 м , а площа приміщення - 4,5 м .

Висота виробничих приміщень згідно з санітарними нормами по-винна бути не менше 3,2 м, а складських та інших допоміжних примі-щень - 3 м. Ширина основних проходів всередині цехів та дільниць маєбути 1,5 м, а ширина проїздів - 2,5 м. Ширина виходів з приміщень по-винна бути не меншою 1 м, висота - 2,2 м.

Двері та ворота, що ведуть безпосередньо на двір, необхідно обладна-ти тамбурами або повітряними (тепловими) завісами. При русі транспортуширина воріт повинна бути на 1,6 м більше габариту транспорту.

Порядок розташування устаткування та відстань між ним визнача-ються відповідними санітарними нормами. Наприклад, до устаткування,що має електропривод, ширина вільного підходу зі сторони робочої зо-ни має складати не менше 1 м і 0,6 м - зі сторони неробочої зони.

На підприємстві допоміжні приміщення різного призначення роз-ташовують разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливомшкідливих факторів (шуму, вібрації тощо).

Розрахунок планування санітарно-побутових приміщень прово-диться залежно від санітарної характеристики виробничих процесів згі-дно з СНиП 2.09.04-87.

№15 Енерго та водопостачання, каналізація, транспортні комунікації

Сьогодні каналізація та водопостачання - приналежність будь-якого будинку. Без системи водопостачання в будинку немає комфорту. Відсутня система каналізації позбавляє будинок гігієни.