10. Основні етапи становлення і розвитку порівняльного правознавства: спільна|загальна| характеристика.

Дж. Майда выделяет четыре условные стадии развития сравнительного правоведения.

1. (Примерно вторая половина XIX - начало XX в.) Получили широкое распространение идеи Э. Ламберта и Р. Салейла, послужившие своеобразным импульсом для международной унификации права.

2. (20-е-40-е pp. XX в.) Характеризуется как стадия развития и достаточно распространена среди ученых-компаративистов мысль о том, что сравнительное правоведение - это не отдельная наука, не самостоятельная область знаний, а лишь особый сравнительно-правовой метод исследования.

3. (Конец 40-х-50-е pp. XX в.) Делаются усиленные попытки исследования его в практическом плане, как «инструмента» выполнения повседневных практических задач, и одновременно уделяется повышенное внимание сравнительно-правовом образовании, особенно в Европе и Америке.

4. (60-е pp. XX в.) Отличается, прежде всего, тем, что напрямую ассоциируется с целенаправленной разработкой компаративистами разных стран, и в первую очередь известным французским ученым Р. Давидом, доктрины «больших систем» - правовых семей.

По мнению А.Ф. Скакун, наука сравнительного правоведения прошла три этапа своего непосредственного развития:

• возникновения как юридической науки, то есть накопление и систематизация юридических знаний о проблемах применения сравнительно-правового метода, изучение общих, особенных и единичных черт различных правовых систем мира;

• становления как самостоятельной области юридических знаний, имеет свой предмет, методы, понятийный аппарат и т.д..;

• оформление юридической компаративистики как системы знаний, методов, приемов сравнительно-правовых исследований в целостную систему, т.е. в теорию правовых систем (теорию компаративистики), рост значимости и признания результатов этих исследований.

• этап интенсификации развития сравнительного правоведения после второй мировой войны (1945 - 80-е годы XX в.) современный этап развития сравнительного правоведения.

Бехруз

1) этап формирования идей сравнительного правоведения начала как сравнительно-историческое направление исследований, а затем как практико-прикладное направление (1800-1900);

2) этап формирования сравнительного правоведения и его становление как признанного научного направления - I Международный конгресс сравнительного права (1900) и дальнейшее его развитие (1900-1945);

3) этап интенсификации развития сравнительного правоведения после второй мировой войны (1945-80-е годы XX в.)

4) современный этап развития сравнительного правоведения.

Формування ідей порівняльного правознавства (1800—1900)

Власне формування порівняльного правознавства як визна­ного наукового напряму починається з 1900 p., коли відбувся І Міжнародний конгрес порівняльного права, і триває в умовах постійного уточнення його цілей і до сьогодення. Разом із тим, даний науковий напрям має свою передісторію, пов'язану з фор­муванням ідей порівняльного правознавства (початок XIX ст. — кінець XIX ст.).

Спочатку ідеї порівняльного правознавства зародилися в порівняльно-історичній площині, розвивалися в історичних до­слідженнях і сприймалися як загальна історія права. Залежно від того, як розумілося це співвід­ношення, пізніше виділилися дві течії: романістів і германістів. Зокрема, появу германської течії пов'язують із виходом у 1843 р. книги Г. Безелера «Народне право і право юристів».

Ідеї порівняльного правознавства, окрім Німеччини, формува­лися І в Інших країнах, зокрема у Франції. Якщо в першій половині XIX ст, центром формування ідей порівняльного правознавства були Німеччина, то в другій половині XIX ст. він перемістився до Франції. Разом із географічною зміною центру формування І розвитку ідей порівняльного правознавства змінюється і його спрямованість — з історичної на практико-прикладну, з метою вдосконалення національного законодавства.

Французькі компаративісти до вивчення зарубіжного права зверталися переважно, як уже наголошувалося, у практичних цілях. Порівняльне правознавство виступало у вигляді порівняль­ного законодавства, тобто вивчалися зарубіжні закони і кодекси.

!!! Особливо необхідно виділити французьке Товариство порів­няльного законодавства, створене в 1869 р. в Парижі, основний принцип діяльності якого полягав у тому, що порівняльні дослідження повинні не тільки зіставляти і протиставляти різні правові інститути, але і створити філософію права, що дозволяє обгрунтувати принципи національного законодавства.

Значний розвиток ідеї порівняльного правознавства отримав в Японії в другій половині XIX ст. в епоху Мейдзі. У результаті правових реформ відбувалося не тільки вивчення інозем­ного права, але і безпосереднє його запозичення, унаслідок чого японське право вестернізувалось. Якщо на початку запозичення походили з французького права, то надалі перевага віддавалася німецькому праву..

В Італії, Іспанії, Бразилії здійснювалися спроби поставити пи­тання про порівняльне правознавство дещо інакше, ніж у країнах, про які йшлося вище. Об'єктом дослідження виступило тут саме порівняльне правознавство, воно пов'язувалося з вивченням за­рубіжного права. Мова йшла про те, щоб визначити галузь за­стосування, цілі, зміст порівняння в праві і тим самим створити систематизоване вчення про порівняльне правознавство.

Як відзначає М.А. Дамірлі, в українських правових тради­ціях застосування порівняння в суто практичних цілях, звернене безпосередньо до потреб правового регулювання суспільного життя, орієнтоване виключно на використання іноземного еле­менту при зіставленні правових актів, на пристосування чужих правових норм і інститутів у власну правову систему, має довгу історію. Що стосується усвідомлення сето наукового значення порівняльного методу, його суті, цілей і завдань, проведення наукової порівняно-правової обробки правових норм і інститутів та становлення наукового порівняльного правознавства в його су­часному розумінні, то це відбулося на подальших етапах історич­ного розвитку^.

Таким чином, саме в цей період історії порівняльного право­знавства формувалися його основні ідеї, що стали фундаментом для його подальшого розвитку як наукового напряму.

Формування порівняльного правознавства як наукового напряму (1900—1945)

Більшість компаративістів уважає початком формування порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму І Міжнародний конгрес порівняльного права, що відбувся в Парижі в 1900 р. Ґрунтуючись на ідеях порівняльного правознавства, що формувалися й існували впродовж усього XIX ст., на цьому конгресі було зроблено якісний прорив в його формуванні як нау­кового напряму. Його значення в становленні порівняльного право­знавства як самостійного наукового напряму важко переоцінити.

По-перше, на цьому конгресі було порушено багато фунда­ментальних теоретичних проблем порівняльного правознавства. По-друге, у зв'язку з географічними змінами переміщується не тільки епіцентр розвитку порівняльного правознавства з Німеч­чини до Франції, але й змінюється спрямованість цих досліджень із суто теоретичної на практичну.

Організатор конгресу Р. Салейль відзначав, що мета порів­няльного права — не умоглядні наукові конструкції, а розвиток і вдосконалення національного права. Конгрес показав, що фран­цузький філософсько-правовий універсалізм, ґрунтуючись на при­родному праві, прагнув знайти за допомогою потенціалу порівняль­ного правознавства «загальне право людства», тобто «всесвітнє право», в той же час як англійський і німецький юридичний пози­тивізм розглядали порівняльне правознавство лише як метод порів­няння різних правових систем та їх відповідних норм.

Таким чином, І Міжнародний конгрес порівняльного права відіграй визначальну роль у формуванні і визнанні порівняльного правознавства у всьому світі.

Розвиток порівняльного правознавства після проведення І Міжнародного конгресу порівняльного права, як відзначає А.Х. Саїдов, характеризується популяризацією ідеї вироблення «світового права» як особливого завдання компаративістики. Мова йшла вже не тільки про те, щоб виявити єдність права, прихованого під національними формами, але й про те, щоб практично виробити єдине право, яке було б запорукою світової співпраці.

Наслідком популяризації ідей порівняльного правознавства стало створення в різних регіонах численних інститутів і центрів порівняльного правознавства, спочатку в Європі, а потім у Латинській Америці.

У 1924 р. в Гаазі було засновано Міжнародну академію порівняльного права (МАПП), основна функція якої полягала у вивченні права на порівняльній основі в історичній перспек­тиві і вдосконаленні законодавства різних країн. її конгреси, що проводилися один раз на чотири роки, займали важливе місце в системі міжнародної наукової співпраці учених-юристів різних країн.

Підтвердженням цього є те, що вчені Англії і США також здійснювали спроби популяризації ідей порівняльного право­знавства у своїх країнах. Значний внесок у розвиток ідей порівняльного право­знавства зробив Кембриджський інститут (яким керував X. Гат-терідж). Інститути порівняльного права було створено також при Гарвардському, Єльському, Колумбійському, Тюленському і Чікагському університетах.

Таким чином, І Міжнародний конгрес порівняльного права 1900 р. став початковим моментом у формуванні порівняльного правоз­навства як наукового напряму, що зумовив подальший його розвиток по сьогодні. Становлення цієї наукової дисципліни впродовж першої половини XX ст. багато в чому відбувалося під знаком цієї події.

Інтенсифікація розвитку порівняльного правознавства після Другої світової війни (1945—80-ті роки XX cm.)

Після Другої світової війни починається новий етап у розвитку порівняльного правознавства, пов'язаний із новою ситуацією у світі, що відобразила прагнення народів до кращого взаємо­розуміння. У суспільній свідомості зріс престиж порівняльного правознавства, наслідком чого стало значне збільшення наукових публікацій на цю тему: статей, монографій, нових жур­налів, бібліографії. Зріс якісний рівень досліджень, спрямований не тільки на емпіричне застосування порівняльного методу, а й на розроблення основних теоретичних проблем порівняльного правознавства. Вони розглядали порівняльне правознавство як найважливіший засіб зближення правових систем, заснований на взаємодії і взаємопро­никненні різних правових систем і правових культур.

Після Другої світової війни на правовій карті світу з'явилася сім'я соціалістичного права, унаслідок чого розширилася гео­графія досліджень порівняльного правознавства. Це призвело до розширення його функцій і кола його проблем. Сфера інтересів порівняльного правознавства перестала зводитися тільки до при­ватного права, дедалі більше уваги приділяється проблемам пуб­лічного і процесуального права.

Інтенсифікація розвитку ідей порівняльного правознавства в даний період також характеризується проведенням великої кіль­кості міжнародних, регіональних і національних конференцій, кон­гресів, колоквіумів, «круглих столів», у рамках яких розглядалися ті чи інші аспекти порівняльного правознавства. Тепер обгово­рення в рамках цих заходів були спрямовані на подальшу розроб­лення загальнотеоретичних основ порівняльного правознавства з метою їх практичного застосування Цьому багато в чому сприяло виникнення нових товариств, асоціацій і центрів порівняльного права. У ряді країн з'явилися інститути і центри порівняльного правознавства.

У 1955 р. в Парижі під егідою ЮНЕСКО було засновано Між­народну асоціацію юридичних наук, основні функції якої поля­гали в сприянні розвитку юридичних наук шляхом порівняльного вивчення існуючих правових систем, в активізації наукових кон­тактів і обміну інформацією між ученими різних країн, у наданні