3. Виборність органів влади.

4. Громадянський консенсус - принципова згода основної маси громадян дотримуватися норм, у межах яких здійснюється управління обраною владою. Цей принцип є надзвичайно вагомим при здійсненні влади у демократичному суспільстві. Адже у ньому громадяни мають більше можливостей ухилитися від виконання непопулярних приписів влади, ніж у неї – примусити громадян підкоритися вимогам.

5. Мажоритаризм - право більшості на реалізацію своєї позиції. В усіх демократичних суспільствах громадяни вільно приймають рішення за принципом більшості.

6. Право меншості на власну позицію. Влада більшості не завжди є демократичною. Ніхто, наприклад, не назве чесною і справедливою таку систему, у якій 51 % гнобить решту 49 % в ім’я поглядів більшості. У демократичному суспільстві влада більшості включає в себе гарантії особливих прав людей, які у свою чергу мають захищати права меншин – етнічних, релігійних , політичних чи просто тих, хто програв у змаганнях навколо спірного законопроекту. Права меншості не залежать від доброзичливості більшості і не можуть бути скасовані голосами останніх, тому що люди з правами народжуються . ці права захищаються тому, що демократичні закони й інститути охороняють права не більшості і не меншості, а усіх громадян.

7. Гарантування особливих прав і свобод людей.

Права людей – це невід’ємні права – дані Богом природні права: ні суспільство, ні уряд не можуть «надавати» чи «віднімати» їх, адже люди з ними народжуються.

Розрізняють: політичні права та громадянські права. Окремо виділяють право на судовий захист, як політичних, так і громадянських прав.

8. Принципи рівності:

Він втілюється завдяки відсутності закріпленої у праві дискримінації та рівності всіх перед законом.

9) Принцип плюралізм :

Розрізняють, плюралізм ідейний : (від латинського pluralis – множинний). Вперше з’явився у працях у німецького філософа Х.Вольфа (1679–1754) як філософське поняття, протилежне соліпсизму. Ідейний плюралізм став відбиттям потреби втілити в політичних механізмах основні індивідуальні ідеї, свободу вибору, рівність можливостей, демократії тощо. Характерною рисою демократичного суспільства є наявність кількох партій та громадянських організацій, які виражають інтереси різних верст населення. Плюралізм організаційний – це демократична альтернатива монополії однієї партії або особи на владу протистояння ідеологічному диктату унітаризму і тоталітарній організації суспільного життя.

10) Принцип Конституційного обмеження влади. Звернемо увагу мови не на про слабкість влади, а про обмеження її компетенції конституцією:

а) через верховенство при конституції, стосовно усіх законів та нормативних актів, що видаються органами влади;

б) через поділ влади, при якому виконавча підзвітна законодавчій і обидві апелюють до судової.

в) Через встановлення системного балансу та рівноваги : право вето; вотум; імпічмент; розпуск.

11) Одним із найважливіших принципів демократії – право народу знати (право на інформацію). Цей принцип втілюється через такі засади, як:

а) доступність для населення інформації про події у суспільстві;

б) про рішення що приймаються владою;

в) публікація повних і об’єктивний даних про стан тих чи інших суспільних сфер та суспільства в цілому.

Цей принцип є запорукою перетворення народу у суверена влади. Адже управління суспільством передбачає поінформованість про його стан.

На Заході цей принцип вважається настільки вагомим, що заради нього у випадку суперечки між громадськістю та урядовцями щодо доступу до інформації принцип презумпції невинності щодо чиновника не діє. І якщо до суду звертається громадянин з обвинуваченням з приводу прихововування певної інформації певним чиновникам, саме на нього покладається тягар доводити, що він не винен і що ненадання інформації відповідає нормам закону.

Багатоаспектність демократії

У сучасному політичному житті демократію розглядають у багатьох аспектах. Демократія як світогляд (форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона спиймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття й діяльності, визначає і сприймає своє місце і призначення в ньому) передбачає:

- визнання людини як самодостатньої одиниці, наділеної всією повнотою громадських і політичних прав і свобод;

- визнання народу джерелом влади;

- визнання принципів свободи і політичної рівності громадян;

- заперечення монополії на остаточну думку, істину;

- шанування закону і правопорядку;

- визнання обов’язків перед суспільством;

- визнання доцільності суворої виконавської дисципліни;

-визнання того, що демократія не передбачає рівності за включенням юридичних аспектів.

Демократія, як ідея

Ідея – це орма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв’язків та відношень зовнішнього світу, що спрямована на його перетворення. Оскільки ідея є випереджальним відображенням дійсності, то сьогодні демократія як ідея спрямована не стільки на утвердження зовнішніх проявів демократизму, скільки на створення соціально-економічних основ демократії, розвитку громадянського суспільства, утвердження механізму правової держави.

Демократія, як народовладдя

У цьому аспекті демократія передбачає конкретні унормовані механізми політичного волевиявлення щодо управління суспільством. Розрізняють безпосередні форми вияву політичної волі народу: вибори, референдуми, плебісцити; та опосередковані форми. Останні здійснюються через представницькі органи через звернення до депутатів, скарги та ін.

Демократія, як форма організації державного управління.

Цей аспект знаходить своє втілення у:

• демократичних способах формування органів влади;

• поділ влади на три гілки;

• наявність опозиції, створення сприятливих умов для її діяльності;

• дієвість механізмів контролю за державними органами влади, їх службовцями, посадовими особами за допомогою т. зв. формальних механізмів демократії;

• розподіл компетенції між центральними і місцевими органами влади;

• децентралізацію влади (центральні органи не узурпують повноважень місцевих органів влади. Місцеві органи – це органи самоуправління, не лише провідники політики центральної влади на місцях).

Демократія, як форма організації діяльності партій, громадських організацій передбачає:

• визначення становища, умов діяльності громадських організацій, партій, рухів принципом політичного плюралізму;

• децентралізований механізм прийняття рішень;

• автономію первинних організацій;

• контроль знизу за керівництвом, ротацію керівних кадрів;

• свободу критики;

• свободу фракційної діяльності.

Отже демократію можна визначити таким чином. Це форма політичної організації суспільства і держави, прогресуючий в історії політичний режим ( зазвичай пов'язаний з республіканською формою правління), що забезпечує вільне волевиявлення громадян, як стосовно персонального складу органів влади, так і стосовно змісту політичних рішень, прийнятих носіями влади.

Демократичні процедури

До них насамперед належать: вибори, референдуми, плебісцити.

Демократичні вибори – є такими, що відповідають вимогам:

• конкурентності – альтернативність кількох кандидатів на мандат;

• періодичності- не дозволяє перетворювати владу у замкнену корпорацію;

• рівності – за рівних умов у передвиборчій кампанії;

• всенародності, загальності – право на участь у виборах всіх громадян, що досягли певного віку; безпосередності – передбачає безпосереднє обрання представників без проміжних виборів;

• остаточності – неможливості скасування результатів виборів (за умови дотримання законності процедури);

• рівності для виборців – передбачає один голос одному виборцю;

• відклику обраних представників – що дозволяє усунути від влади негідних морально-етичних чи некомпетентних представників;

• опонування і змагальність – є втіленням принципу плюралізму; втілюється у механізмах: опозиції, фракційності, передвиборчої кампанії, служить генеруванням і імплантацією ідей у суспільну свідомість.

• таємниці голосування.