Модуль 3

1. Поняття та структура природно-заповідного фонду України.

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 7 Закону «Про природно-заповідний фонд України» природно-заповідний фонд України - це ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і у встановленому законодавством порядку оголошуються територією чи об'єктом ПЗФ України.

До складу ПЗФ України входять території та об'єкти одинадцяти категорій:

• 1) природні заповідники;

• 2) біосферні заповідники;

• 3) національні природні парки;

• 4) регіональні ландшафтні парки;

• 5) заказники;

• 6) пам'ятки природи;

• 7) заповідні урочища;

• 8) ботанічні сади;

• 9) дендрологічні парки,

• 10)зоологічні парки;

• 11)парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Категорії територій та об'єктів ПЗФ розрізняються за природним походженням, порядком створення, юридичним статусом, правовим режимом охорони та використання, функціональним зонуванням те риторії та іншими ознаками. Крім того, Автономній Республіці Крим надано право встановлювати додаткові категорії територій та об'єктів ПЗФ.

2.Особливості права власності та права використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.

За загальним правилом, встановленим ст. 45 ЗК України, землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

При цьому право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ст. 79 ЗК України).

Суб'єктом права державної власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади: Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації відповідно до закону.

Територіальні громади є суб'єктами права комунальної власності, вони реалізують це право як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради).

Громадяни та юридичні особи виступають суб'єктами права приватної власності.

Спеціалізоване законодавство про природно-заповідний фонд передбачає певні винятки щодо можливостей перебування об'єктів ПЗФ у зазначеній формі власності.

Так, території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу, тобто не підлягають приватизації та передачі у комунальну власність.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України, тобто в комунальній та приватній.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (тобто до 16 червня 1992 р.), не підлягають приватизації.

Відповідно до вимог земельного законодавства землі державної власності, зайняті під об'єктами ПЗФ загальнодержавного значення, не підлягають передачі ні в приватну, ні в комунальну власність. При цьому передачі в приватну власність не підлягають землі державної власності з розташованими на них об'єктами ПЗФ як загальнодержавного, так і місцевого рівня.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

На територіях, що зарезервовані під подальше заповідання, також існують специфічні правила щодо зміни форм власності. Так, за загальним правилом до прийняття рішень про створення або розширення в установленому порядку природних заповідників та національних природних парків землі державної власності, що зарезервовані під подальше заповідання, залишаються в державній власності й приватизації не підлягають. Це положення, як правило, фіксується у відповідному указі Президента України про резервування.

3. Біосферні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження у природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, змін його під дією антропогенних факторів. Рішення про створення Б. з. та відведення під них земельних ділянок приймаються Президентом України за поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Б. з. є юридичною особою. Діяльністю його керує дирекція, очолювана директором. Б. з. мають спеціальні служби охорони. Правовий режим Б. з. визначається Законом України «Про природно-заповідний фонд України», положенням про відповідний заповідник, іншими актами законодавства України. Цей режим зумовлений особливостями структури Б. з., яка ґрунтується на принципі функціонального зонування. До складу Б. з. входять: а) заповідна зона, правовий режим якої визначається згідно з вимогами, встановленими до природних заповідників; б) буферна зона, що включає прилеглі території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності. її режим та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників; в) зона антропогенних ландшафтів, до якої належать території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності. В межах території Б. з. можуть виділятися також зони регульованого заповідного режиму, до складу яких входять регіональні ландшафтні парки, заказники та заповідні урочища. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність Б. з. здійснюються з урахуванням міжнародних програм, зокрема програм ЮНЕСКО.\