Оцінка стану новонародженої дитини під час надання медичної допомоги

Відразу після закінчення початкової допомоги оцінюють стан новонародженої дитини на під- ставі 2 життєво важливих ознак – 1) наявності й адекватності самостійного дихання і 2) ЧСС.

Відсутність самостійного дихання (апное), термінальні дихальні рухи типу гаспінг або бра- дикардія (ЧСС<100/хв.) є показанням до негайного початку реанімації – ШВЛ під позитивним тиском. За наявності лише ДР (тобто, при цьому новонароджений дихає самостійно і має ЧСС ≥ 100/хв.) показані санація верхніх дихальних шляхів і раннє застосування методики самостійно- го дихання під постійним позитивним тиском (СРАР). В обох ситуаціях потрібно розпочати моніторинг стану оксигенації за допомогою пульсоксиметрії, щоб контролювати використання додаткового кисню. Отже, ми маємо одну «золоту» хвилину після народження кожної дитини, щоб виконати описані вище заходи і, за потреби, невідкладно розпочати ШВЛ під позитивним тиском (див. «Алгоритм реанімації новонароджених» нижче).

Оцінку стану дитини за шкалою Апґар не застосовують для визначення потреби в реаніма- ції, моменту її проведення або обсягу реанімаційних заходів. Ця оцінка характеризує загальний стан новонародженого й ефективність наданої реанімаційної допомоги. Оцінку за шкалою Ап- ґар здійснюють під час надання реанімаційної допомоги дитині наприкінці 1-ої і 5-ої хвилин після народження незалежно від терміну гестації і маси тіла немовляти при народженні. Якщо результат оцінки на 5 хв. менше 7 балів, додаткові оцінювання треба робити кожні 5 хв. до 20 хв. життя немовляти.

Після початку ШВЛ, СРАР або кисневої терапії вирішення щодо необхідності подальшої реа- німаційної допомоги новонародженому ґрунтується на одночасній оцінці 3 ознак: 1) ЧСС, 2) на- явності й адекватності самостійного дихання і 3) стану оксигенації за даними пульсоксиметрії.

Після кожних 30 с надання реанімаційної допомоги новонародженій дитині потрібно:

• оцінити зазначені вище життєво важливі ознаки,

• використовуючи алгоритм реанімації (див. нижче), вирішити, що робити далі;

• виконати відповідну дію;

• знову оцінити 3 життєво важливі ознаки; вирішити, яке втручання необхідне в цей мо- мент, і діяти;

• продовжувати цикл «оцінка-вирішення-дія» до повного закінчення реанімації.

Оцінка самостійного дихання. Наявність і адекватність самостійного дихання – основна ознака, що визначає необхідність надавати реанімаційну допомогу новонародженому. На- явність і адекватність самостійного дихання оцінюють:

• відразу після народження дитини, щоб визначити потребу її відокремлення від матері і надання початкової допомоги;

• після закінчення початкової допомоги і під час наступних реанімаційних дій;

• наприкінці 1 і 5 хвилин (і далі, за потребою) для оцінки стану новонародженого за шка- лою Апґар;

• протягом перебування новонародженого в пологовому приміщенні (незалежно від того, чи надавалась реанімаційна допомога).

Ознаками адекватного дихання новонародженого є крик і/або задовільні екскурсії грудної клітки. Частота і глибина дихальних рухів повинні зростати через декілька секунд після наро- дження (тактильної стимуляції). Нормальна частота дихання новонародженого становить 30-60 за 1 хв.

Оцінка ЧСС. Цей показник є основним критерієм ефективності реанімаційної допомо- ги. Нормальна ЧСС щойно народженої дитини дорівнює або перевищує 100 за 1 хв. Брадикар- дія (< 100 серцевих скорочень за 1 хвилину) у новонародженого завжди є показанням до почат- ку ШВЛ. Визначати ЧСС можна за допомогою пульсоксиметрії (найбільш надійний метод), пе- ріодично вислуховуючи стетоскопом серцебиття над лівою стороною грудної клітки або паль- пуючи пульс на основі пуповини, безпосередньо у ділянці її приєднання до передньої черевної стінки (цей метод є найбільш неточним і дозволяє лише заперечити наявність брадикардії). Пульсоксиметрію застосовують у поєднанні з періодичним клінічним визначенням ЧСС. Під час аускультації підрахунок ЧСС ведуть протягом 6 с і, щоб отримати показник за 1 хв., резуль- тат множать на 10. На час підрахунку ЧСС за допомогою аускультації після 30 с реанімації ШВЛ і непрямий масаж серця припиняють (ця вимога не стосується початкової оцінки ефекти- вності ШВЛ за визначенням ЧСС – див. нижче).

Оцінка стану оксигенації. Сучасні дані свідчать, що оцінка стану оксигенації новонародже- ного за кольором шкіри і слизових оболонок є недостовірною, а тому не повинна рутинно вико- ристовуватись під час надання допомоги дитині після народження. Найбільш об’єктивну інфо- рмацію про стан оксигенації надає безперервна пульсоксиметрія, нормальні показники якої за- лежать від віку новонародженої дитини у хвилинах (див. «Алгоритм реанімації»). Сучасні пульсоксиметри забезпечують можливість реєстрації достовірних показників оксигенації (SpO₂) і ЧСС у межах 1-2 хв після народження дитини. Датчик пульсоксиметра фіксують на правій руці дитини (див. тему «Захворювання органів дихання»), після чого його підключають до монітора. Показанням до використання додаткового кисню під час реанімації є знижений показник SpO2.