4. Пейзажі. Мініатюри

В залах музею експонується 190 пейзажів, з-поміж них 98 мініатюр. Федір Зотикович неперевершений в зображенні природи, можливо, ще й тому, що впродовж всього творчого життя не мав власної придатної для праці майстерні, і така улюблена його серцю природа стала для нього дійсною справжньою майстернею. Усі пори року - літня сонячна соковитість, приглушені напівтони весни, осіння ненасиченість барв і, звичайно, зимовий елегійний смуток - оживають в його картинах.

Під чарівним пензлем художника розкривали свою красу куточки київських парків, залиті весняною повінню дніпровські заплави, квітучі сади та городи наШулявці...

Особливо вдавалися Федору Зотиковичу зимові пейзажі, пройняті первісною чистотою снігу, кришталевою прозорістю повітря, зманливими синіми далями, мабуть тому що зиму Ф.З. Коновалюк любив найдужче. Іній на деревах, замети і завірюхи, засніжені далі й сонні хатки в снігових обіймах пройняті гли боким ліричним почуттям. Зимові коновалюківські пейзажі ціка ві сріблястим колоритом, багатством тонових переходів, красою і пластичністю тонових мотивів. Спокій у природі, спокій на серці... Цей зникомий, такий швидкоплинний стан природи поба чити і відчути дуже важко, зобразити і повідати іншим, здається, майже неможливо. Недарма Ф.З. Коновалюка вважають одним з найкращих "зимових пейзажистів" України XX століття.

Коли дивишся на роботи художника, приходить відчуття, що ти проникаєш у саму "душу" українського пейзажу, така висока майстерність письма, таке поетичне світовідчуття автора. Його пейзажі подібні до задумливої української пісні - та сама мудрість і простота, та сама рідкісна краса.

Федір Коновалюк належав своєму часу. Він звертався прямо до сучасника, ненав'язливе пропонуючи йому хоч на хвилину вихопитися з виру шалених буднів і, залишившись віч-на-віч з тихою українською лірикою, вслухатися в самого себе, знайти відповіді на вічні проблеми часу і буття.

Свіжість, щира безпосередність сприйняття, що так приваблюють в невеликих роботах художника, збуджують в душі глядача почуття нерозривності зв'язку людини і світу. Він належав своєму часу, його твори -майбутньому...

5. Шевченкіана

Вагомий внесок Ф. Коновалюка і в образотворчу шевченкіану: близько 300 зарисовок та ілюстрацій. Шевченкіана стала однією з найважливіших сторінок творчості художника. Він не тільки ілюструє Кобзареві поеми, а й пише картини з життя поета-бунтівника: "Т.Г. Шевченко несе воду школярам", " Шевченко в науці у дяка", "Т.Г. Шевченко у казематі", "Зустріч Т.Г. Шевченка з М.1. Чернишевським", "Шевченківська хата" та інші. Лише за 1918-1929 роки в олійній техніці ним проілюстровано 35 творів і написано 97 картин. Художник систематично працював над образами поезії. Кобзаря, подіями життя, пейзажами його рідного села, а також місць, де поет побував, над зображенням пам'ятників йому в Києві, Каневі та Харкові. Проте за своїми сюжетно-компози ційними якостями біографічні полотна поступаються тим, які художник творив, натхненний образами шевченківських поезій. Образом, що постійно хвилював творчу уяву Ф.З. Коновалюка, стала для нього героїня поеми "Катерина". Тільки Катерину художник малював близько 200 разів, переймався її долею і в 30-ті, 40-ві, 60-ті та 70-ті роки, вишукуючи все нові риси виразності і змістовності.

Іван їжакевич, звертаючись до Федора Зотиковича, писав: "Стоїть в мене перед очима ця великомучениця - українська Мадонна з немовлям, і душа тремтить за неї, сльози вмитої, наляканої, невтішної... Воздамо Катерині достойно, вона ж бо велика!"

Образ Катерини, драма її життя, відчуття вини за вчинений гріх і водночас благородство, внутрішня і зовнішня краса - всі ці суперечності, контрасти людської душі надихали Коновалюка на створення картини "Катерина" (1943 р.), "Ой одна я одна" (1950 р.), "Постать Катерини" (1977 р.) та ілюстрації до поеми Т.Г. Шевченка "Катерина".

У варіанті 1943 року стільки відчаю, зажури і водночас непокори в великих очах, що цей образ починає асоціюватися зі знаменитою волинською Богоматір'ю - Одигітрією XIV століття.

У картині 1977 року зовсім інше. Ми бачимо тільки згорблену постать, самотність серед могутньої, нещадної і байдужої до всього живої стихії, відчай, безнадію, безвихідність. Це вже край всім сподіванням, це вже, мабуть, за краєм відчаю... Що ж, такою відчула прозорлива душа митця долю своєї рідної України.

І вже зовсім окремо стоїть загадковий, нерозгаданий ще "Автопортрет в образі Катерини" (1930 р.). Несподіваний ракурс, але, мабуть, зовсім природній для відвертої, щирої душі митця... За свідченням Т.Г Мороз-Коновалюк, не було жодного року в творчості Федора Зотиковича, коли б він не малював Катерину. Хай би там що було - успіхи, щастя, радощі, негода, лихо, якась глушина, трагедії і реакції знову - якась усмішка буття, - а він малював Катерину, ніби нагадуючи са мому собі і всім глядачам своїм, усім людям,

що Україна згорблена, нещасна, безпритульна. Оце і була тиха І сильна боротьба митця за українську душу, культуру, батьківщину, її свободу,

Надія, краса, гармонія людини і навколишнього світу, а з іншого боку - руйнація, плин часу, сум... Все це є в полотнах Ф. Коновалюка.