5.Економічн потреби суспільства, їх суть та структура.

Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхід­ному для підтримки життєдіяльності і розвитку люди- tin, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній ібудник активності. Благо — будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу.Розрізняють такі блага:неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо); неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без зусиль людини; їхні обсяги перевищують наявні людські потре­би) та економічні (обмежені; такі, що є результатом чи об'єктом економічної діяльності; їхні обсяги обмежені порівняно з існу­ючими потребами).Економічні потреби — це потреби в економічних благах.

споживчі блага (товари та послуги, призначені для без­посереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ); За характером виникнення:первинні вторинні, За засобами задоволення:матеріальні нематеріальні За нагальністю задоволення:першочергові другорядні За можливостями задоволення:

насичені, ненасичені, За участю у відтворювальному процесі:виробничі невиробничі

За суб'єктами вияву:особисті колективні, групові суспільніЗа кількісною визначеністю та мірою реалізації:абсолютні дійсні фактичні .

6.

7. Економічні інтереси:суть, субєкти, функції.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення су б' єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домо- господарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме: На суб'єктами:

особисті;колективні, групові;суспільні.На нагальністю, важливістю:

головні, першочергові;другорядні. На часовою ознакою:поточні;

перспективні. На об'єктами:майнові; фінансові;інтелектуальні

За територіальною ознакою виокремлюють такі економіч­ні інтереси:

муніципальні;регіональні;національні;об'єднання держав;загальнолюдські (глобальні).

8. Ефективність виробництва: суть, критерії та показники.

Сучасна екон теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонув економіки країн двома способами: екон зростання і ефективністю сусп. в-ва. Ці поняття близькі і взаємопов’язані між собою, проте не тотожні.

Екон зростання – розвиток нац. економіки протягом певного періоду,що вимірюється абсолютним приростом обсягів ВВП,ВНП і національного доходу(НД).

Економічне зростання неможливе без забезпечення високої ефективності сусп в-цтва.

Ефективність в-ва – категорія,яка характеризує віддачу, результативність в-ва.Вона свідчить не лише про приріст обсягів в-ва,а й про те,якою ціною досягається цей приріст,тобто свідчить про якість екон зростання.

Розрізняють економічну та соціальну ефективність. Економічна ефективність – досягнення в-вом найвищих результатів за найменших витрат живої в уречевленої праці.

Соціальна ефективність – ступінь відповідності результатів в-ва соц. потребам суспільства, інтересам окремої людини.

Основними показниками економ ефективності є:

*Продуктивність праці *Трудомісткість

*фондовіддача *фондомісткість*матеріаловіддач

*матеріаломістк*капіталоміст*екологоефективн

Продуктивність праці на макрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників,зайнятих у виробництві; на макрорівні – відношення нац. доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створені.

Трудомісткість- показник зворотний продукт проці,який відображає к-сть живої праці на в-во одиниці продукції.

Показники соц. ефективності:

*розмір ВВП та НД на душу населення.

*Частка фонду споживання в НД

*Якість життя населення,або ІРЛ

*Рівень життя населення

Рівень життя – фактичний рівень забезпеченості людей мат і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період.

У розвинутих країнах існує такий показник.як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини(ІРЛ),який характеризують:

-обсяг реального ВВП на душу населення

-середню тривалість життя

-рівень грамотності населення

-середню тривалість навчання в країні.

Основними шляхами підвищення ефективності нагромадження є : поліпшення структури капітальних вкладень; скорочення тривалості будівництва; удосконалення виробничої бази будівельного комплексу для будівництва об'єктів соціальної сфери.

9. Демонополізація, роздержавлення та приватизація – основа ринкових перетворень економіки.

Демонополізація – створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії. Роздержавлення – процес обмеження адмін. Втручання держави в економіку шляхом перетворення об’єктів держ власності на такі, що засновані на інших, недержавних формах власності та комерціалізація діяльності держ підприємств. Основними шляхами роздержавлення є: приватизація та комерціалізація державних підприємств. Приватизація – трансформація будь-якої форми власності у приватну, процес переходу в приватну власність об’єктів, заснованих на державній, змішаній або колективній власності. Приватизація як форма роздержавлення власності відображає процес докорінної трансформації відносин власності з метою формування приватного сектору як передумови підвищення соц.-економ ефективності господарювання та підвищення сусп. Добробуту на основі становлення та відтворення ринкових відносин, підпр середовища, конкуренції. Способи приватизації

в Україні: перетворення держ підпр у акціонерні чи ін. госп товариства; безкоштовна передача та продаж акцій відкритих АТ; викуп з альтернативними планами приватизації; викуп держ підпр, зданих в оренду з викупом; продаж держ підпр за конкурсом або на аукціоні.

10. зміст формального і цивілізаційного підходів щдо періодизації суспільного розвитку.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва. Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:первіснообщинний; рабовласницький; феодальний; капіталістичний;комуністичний. Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багатовимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого