Фактори впливу на пропозицію Технологічний прогрес: застосування нових технологій дозволяє зменшити собівартість одиниці продукції.
Зміна цін на ресурси: зростання цін на ресурси (за інших однакових умов) призводить до збільшення витрат на виробництво, зростання собівартості одиниці продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару.
Зміна цін на спорідненні товари: якщо ціна на споріднений товар спадає, то попит на нього зростає, за попитом зростає пропозиція, а пропозиція на наш товар буде спадати.
Зміни у бюджетно-податковій політиці: у випадку зростання ставки оподаткування, то при інших однакових умовах пропозиція зменшиться (крива SS зміститься ліворуч), а якщо зростатимуть трансферти бізнесу, то пропозиція збільшиться (крива SS зміститься праворуч).
Очікування підприємців: оптимістичні прогнози сприятимуть зростанню пропозиції, а песимістичні – падінню.
Закон пропозиції – чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.
Крива пропозиції показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.
Попит: зміст та фактори, що на нього впливають Крива попиту закон попиту.
Попит — це форма вираженння потреби в життєвих засобах, що визначається певною кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів.
Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відображує причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту
У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, точніше — між ціною та існуючою на цей час величиною платоспроможного попиту населення.
Найважливіший фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару.
До нецінових факторів (детермінантів) попиту можна віднести наступні:
доходи споживачів;
місткість ринку;
ціни і доступність споріднених товарів (товарів-субститутів);
ціни і доступність доповнюючих товарів (товарів-комплементів);
смаки і уподобання;
сподівання щодо майбутніх економічних умов;
особливі фактори (погода і т. ін.).
Крива попиту — відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї. Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час по цінах даного рівня
31. Основні суб’єкти ринкової економіки.
Основні суб’єкти ринкової економіки: Домашні господарства(як власники економічних ресурсів пропонують на ринку ресурсів фактори виробництва отримують доходи від проданих ресурсів використовують доходи на придбання (купівлю) споживчих (неінвестиційних) товарів та послуг для задоволення особистих потреб); підприємці (пред'являють попит на ресурси пропонують товари та послуги як для підприємницького й державного (засоби виробництва й виробничі послуги) секторів, так і для домогосподарств (споживчі товари та послуги) інвестують отримані доходи); держава (пред'являє попит на економічні ресурси для здійснення економічної діяльності в державному секторі економіки пред'являє попит на засоби виробництва для виробництва суспільних та інших благ пропонує гроші та пред'являє попит на гроші пропонує суспільні блага без безпосередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств здійснює урядове регулювання ринкової економіки).
32. Структура ринкової системи.
Ринкова система – це механізм зв’язку попиту і пропозиції через систему цін і ринків, який побудований на мотивах отримання прибутку.
Структура ринкової системи:
1.економічні закони
Зако́н ва́ртості — загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між суспільно необхідноюпрацею (затраченою на виробництво товару з урахуванням умов його відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідностіпопиту та пропозиції.
Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x).
Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.
Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незміннихвитратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніше за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.
Зако́н грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.
2.ринкові господарські форми: товар, ціна, гроші, прибуток.
3.учасники господарського життя: домогосподарства, фірми, ринкова інфраструктура, держава
4.комплексний ринок:
ринок споживчих товарів і послуг
ринок робочої сили
ринок засобів виробництва
ринок капіталу
ринок інтелектуальної діяльності
ринок інформації
ринок цінних паперів
ринок позичкового капіталу
ринок землі
5.ринкові регулятори:
відсоток та кредит
ставка податку
бюджетні субсидії
валютний курс
33. . Конкуренція і монополізм як основоположні атрибути ринкової економіки.
Конкуренція – економ суперництво, боротьба між суб’єктами госп діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку. Це потужний інструмент ринкової економіки, рушійна сила, яка примушує товаровиробників підвищувати ефективність виробн., зниж виробн. Затрати, підвищ якість продукції, прискорювати впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Умови виник та існування конкуренції: наявність на ринку не обмеж к-ті незалежних виробн і покупців товарів; свобода виробників щодо вибору госп діяльності; певна відпов між попитом і пропозицією, відсутність надвиробництва і дефіциту; наявність у кожного учасника конкуренції повної інформ про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку. Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з ін. суб’єктами господарювання. Конкретною формою монополізму є монополія. Монополія означає виключне право держави, підприємства, фіз. особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності. Під економ монополією розуміють велике підпр, фірму або обєднання, яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну част виробн. з метою отр монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підпр посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутв, домагаючись вигідних для себе цін, і як результат отрим більш високі прибутки.
34. Сутність, витоки та види монополізму.
Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання. Конкретною формою монополізму є монополія – виключне право держави, підприємства, фіз особи на володіння будь-чим або на здійсн якого-небудь виду діяльності. Причини виникнення і розв монополій: 1) дія закону конкуренції; 2) дія закону концентрації капіталу і виробництва; 3) процес централізації капіталу; 4) трансформація індивідуальної приватної власності; 5) економ кризи. Класифікація монополій: 1) за умовами функціонування: - підприємницький тип монополізму пов'язаний із розвитком підприємств на основі концентрації капіталу і виробництва; - інституційний тип монополізму пов'язаний з нерівністю умов конкуренції. Які надає держава для різних її учасників. 2) за х-ом і причинами монополії: - монополія окремого підприємства; - монополія як угода; монополія, що ґрунтується на диференціації продукту. 3) за сферою функціонування і причиною виникнення: - природна монополія – виникає внаслідок об’єктивних причин; - адміністративна монополія – виникає внаслідок дій держ органів; - економ монополія – зумовлена економ причинами, формується на базі закономірностей госп розвитку. Осн формами економ монополій є: картель, синдикат, трест, конгломерат, консорціум.
35. Сутність капіталу та генезис його трактування. Функціональні форми капіталу.
Капітал в економіці — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Не слід ототожнювати капітал і будь-який засіб праці, який розглядається часто як фізичний капітал. Справа в тому, що даний засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.
Капітал - це авансова вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, самозростає. Таким чином, капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є : високорозвинене товарне виробництво і обіг;наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення; зосередженн я у частини господарчих агентів значної часткизасобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;відсутність власних засобів виробництва у частини господарчих агентів, що змушує їх найматися. Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. Звичайно є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний і грошовий підходи. Значна частина дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їх власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход. Д. Рікардо - як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці.
Дж. С. Мілль - як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу. Якщо розглядати капітал як певне вкладання, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладання у робочу силу. Цей підхід запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву“концепції людського капіталу”. Під ним розуміють витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда.
Отже, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії: перша і третя відбуваються в сфері обігу, а друга — в сфері виробництва, та набуває трьох форм — грошової, продуктивної і товарної.
36.
37. Кругообіг промислового капіталу, його стадії і функціональні форми. Оборот капіталу.
Кругооборот промислового капіталу – процес послідовного пертворення капіталу із однієї форми в іншу без відповідного положення.
Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться в постійному русі. В економічному розумінні цей рух - це процес створення, збіль шення і реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу - це його кругооборот. Перше було розглянуто в темі "Капітал і прибуток", друге є предметом даної теми.
Життєвий шлях капіталу історично і логічно починається з грошової форми. Історично капітал скрізь протистоїть іншим формам багатства, як грошове майно купців і лихварів. Але, як нам уже відомо, гроші самі по собі не є капітал. Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати, зробити знаряддям
експлуатації найманих працівників і створення додаткової вартос ті. Тому підприємець із своїм грошовим капіталом (Г) спочатку звертається до товарного ринку і ринку праці. Тут він купує засоби виробництва (3В) і робочу силу (PC). Цей акт руху капіталу можна виразити формулою:
Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбува ється не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на проду ктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний - це перша стадія руху капіталу. Вона протікає у сфері обігу.
Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він по слідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругооборотом промислового3 капіталу.
Оборот капіталу – безперервно-повторюваний кругооборот в результаті якого авансови капітал повністю повертається у свою початкову форму(основний і оборотний капітал))
38. . Кругооборот і оборот капіталу. Функціональні форми капіталу. Кругооборот капіталу - безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом. Оборот капіталу - процес що постійно відновлюється і один оборот забезпечує відновлення всього авансованого капіталу. Рух капіталу в межах кругообороту поділяється на три стадії: -на першій стадії капітал виступає у грошовій формі і використовується на купівлю засобів виробництва і робочої сили; -на другій здійснюється процес виробництва і створення додаткової вартості; -на третій відбувається реалізація новоствореного товару, вартість якого містить додаткову вартість.
Основний капітал : визначення і структура Основний капітал – це та частка виробничого капіталу (приміщення, споруди, верстати, обладнання та інші засоби праці), які беруть участь у виробництві та переносять свою вартість на новостворений продукт частково. Структура основного капіталу: будівлі, споруди, машини, механізми, обладнання, продуктивною і робочою худобою, багаторічними насадженням.
Оборотний капітал
Оборотний капітал — частина виробничого капіталу, яка переносить свою вартість на знову створений продукт повністю і повертається до виробника в грошовій формі після кожного кругообігу капіталу. Виробничі фонди, що являють собою матеріальну основу виробництва, по - різному і різною мірою переносять свою вартість на створену продукцію. Цим і обумовлюється розподіл виробничих фондів на основні й оборотні. До оборотних фондів відносять сировину, основні й допоміжні матеріали, паливо й пальне, куповані напівфабрикати, тару й тарні матеріали, запасні частини, незавершене виробництво та ін. Для забезпечення єдності виробництва та обігу необхідні обігові кошти, що включають готову продукцію, грошові кошти, розрахунки та інші активи. Оборотні виробничі фонди і фонди обігу, постійно рухаючись, забезпечують безперебійний кругообіг коштів. При цьому відбувається постійна та закономірна зміна форм авансованої вартості: з грошової вона перетворюється в товарну, а потім у виробничу і знову в товарну і грошову. Таким чином, виникає необхідність авансування коштів для забезпечення безперервного руху оборотних виробничих фондів та обігових фондів для утворення необхідних виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції та умов для її реалізації. Рух оборотних виробничих фондів і обігових фондів має однаковий характер і становить єдиний процес. Це дає змогу об’єднати оборотні виробничі фонди та обігові фонди в єдине поняття - оборотні засоби.
39. Фізичне та моральне зношення основного капіталу. Амортизація
Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу. Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.
40. оборот капіталу та показники виміру швидкості і часу обертання.
Час обороту основного капіталу складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва містить: -робочий ; час дії природних сил на продукт; час перебування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо, у виробничих запасах на складах; час перерв у процесі праці ;
Швидкість обороту капіталу впливає на масу і норму прибутку та вимірюється числом оборотів, що він здійснює за рік. У процесі обороту функціонуючий капітал розподіляється на основний і оборотний. Основний капітал – це та частка виробничого капіталу (приміщення, споруди, верстати, обладнання та інші засоби праці), які беруть участь у виробництві та переносять свою вартість на новостворений продукт частково. Оборотний капітал – це та частка виробничого капіталу (предмети праці й робоча сила), яка, беручи участь у виробництві, переносить всю свою вартість на новостворений продукт повністю за один раз.