
- •1. Об’єкт і предмет вивчення мет-ї іст-ї.
- •2. Складові частини методології історії.
- •3. Відмінності між історією, методологією історії, історіографією.
- •4. Відмінності між методологією історії, філософією історії, історіософією.
- •5. (4). Об’єкт і предмет пізнання в історії (шир і вуз розуміння)
- •6.(5). Закон і закономірність
- •7. (6). Роль особи в історії.
- •8.(7). Особливості пізнання історії
- •9.(8) Суб’єкт пізнання в історії (структура світогляду і творча активність)
- •10. Рівні історичного пізнання та їхні особливості.
- •11. Пізнавальні процедури історика
- •12(11). Підготовчий етап історичного пізнання та його операції.
- •13(12). Інформаційний етап історичного пізнання.
- •14(13). Реконструкційний етап історичного пізнання.
- •15(14). Пояснювальний (теоретичний) етап історичного пізнання.
- •16(15). Нарративний етап історичного пізнання.
- •17. Класифікація історичних знань.
- •18(17). Класифікація методів історичного пізнання та особливості їхнього застосування.
- •19. Генетичний метод в історичному пізнанні.
- •20. Історичний та логічний методи та співвідношення між ними.
- •21. Компаративний метод в історичному пізнанні.
- •22. Проблема істинності історичних знань.
- •23. Історична свідомість та її рівні.
- •24. Історія і політика.
- •25. Історія та ідеологія в соціумі.
- •26. Історія і мистецтво в суспільній свідомості.
- •27(22). Соціальні функції історії й дискусія навколо них.
- •28. Об’єктивне і суб’єктивне в історичному пізнанні.
- •29. Типологічний метод в історичному пізнанні.
- •30. Історичний факт та його інтерпретація.
- •31.(36). Соціоетнічна історія м.Грушевського.
- •32.(38) Антропологізуюча історія сучасності.
- •33.(37). "Нова наукова історія", її різновиди та здобутки.
- •34. Школа “Аннали”: друге покоління (ф.Бродель).
- •35. .”Кінець історії” Френсіса Фукуями.
- •36. Феноменологія та історія в хх ст. (е.Гуссерль, х.Ортега-і-Гассет, г.Гадамер).
- •37.(39). Неопозитивістські підходи до історії (к.Поппер, к.Гемпель).
- •38. Школа “Аннали”: перше покоління.
- •39. Квантитативні підходи до історичного пізнання.
- •40. Початки і розвиток неомарксизму (д.Лукач, а.Грамши, е.Фромм, ю.Габермас).
- •41. Історизм Бенедетто Кроче.
- •42. Філософська історія а.Д.Тойнбі.
- •43. Методологічні студії й.Г.Дройзена.
- •44.(40) ”Нарративна філософія історії” (г.Вайт, ф.Анкерсміт).
- •45. Міфологічна історія давніх часів. 9-18
- •46. Характерні риси античної історіографії. 18-36
- •47.(25) Провіденціальна історія європейського середньовіччя.
- •48. Психоісторія та її здобутки в сучасній історіографії.
- •49.(29) Німецька “класична історіографія” (л.Ранке).
- •50. Історія у розумінні європейських гуманістів XIV-xVст. 62-81
- •51.(26) Філософська історія європейського Просвітництва
- •52. Історизм Джамбаттісто Віко.
- •53.(30) Соціологічна історія позитивізму.
- •54.(31) Соціологічна історія к.Маркса.
- •55. Різновиди позитивістської історіографії другої половини хіх – початку хх ст.
- •56.(35). Ідея історії р. Коллінгвуда.
- •57. Методологічні схеми історіографії срср.
- •58.(32) Неокантіанський зворот в історії (Баденська школа та її представники).
- •59.(28) Романтична візія історії в хіх ст.
- •60.(27) Філософія історії г.Гегеля.
18(17). Класифікація методів історичного пізнання та особливості їхнього застосування.
Класифікація наукових методів. Виділяють чотири групи методів. Перша — найбільш загальні, світоглядні або філософські. Друга група методів — загальнонаукові. Вони використовуються у всіх науках. їх арсенал постійно поповнюється. Часом першу і другу групи методів об'єднують у одну. Спеціально-наукові методи утворюють третю групу наукових методів. Засновуючись на загальнонаукових, вони мають специфіку застосування у різних науках. Четверта група — конкретно-наукові методи. Використовують у окремих науках при розв'язуванні визначених наукових проблем..
Загальнонаукові методи в історії. З важливих загальнонаукових методів особливу роль відіграють історичний і логічний. Вони, як правило, розглядаються у взаємодії, оскільки відбивають єдність процесу людського пізнання у часі і просторі. Об'єктивна реаль¬ність може вивчатись суб'єктом тільки синхронно або діахронно, тобто у просторовому і часовому вимірах. Логічний метод роз¬криває рух і зміни об'єкту переважно у просторі, а історичний — у часі. Слід зауважити, що історичний і логічний методи дають найкращі результати саме у соціальних і гуманітарних науках, пов'язаних з вивченням людської діяльності. Вони зобов'язують дослідника підходити з великою увагою до категорій історичних часу і простору, котрі є визначальними при спробах пояснення і розуміння будь-яких явищ минулого. Неодмінними атрибутами цих методів є принципи — історизму, холізму, есенціалізму .
Не менш важливу роль в історичному пізнанні відіграє метод абстрагування, або метод сходження від конкретного до абст¬рактного (від емпіричного до теоретичного). Цей метод включає три способи застосування. Абстрагування з допомогою відво¬лікання (1) полягає в розгляді окремих рис або властивостей об'єкту б§з зв'язку з іншими і з об'єктом в цілому. Абстрагування з допомогою ототожнення (2) передбачає вивчення об'єкту на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним спрощенням і огрубленням об'єкту. Абстрагування з допомогою ідеалізації (3) має на меті розумове конструювання ідеальних об'єктів з наперед заданими властивостями для того, щоб краще зрозуміти сутність його зв'язку з іншими об'єктами.
Застосування методу абстрагування змушує дослідника вда¬ватись до значної ідеалізації об'єкта пізнання, але зобов'язує також не зупинятись на цій ідеалізації, здійснюючи зворотній шлях від абстрактного до конкретного, тобто повертатись до реальних.
19. Генетичний метод в історичному пізнанні.
20. Історичний та логічний методи та співвідношення між ними.
Надзвичайно важливими методами дослідження економічних систем на різних етапах їх еволюції є історичне і логічне.
Історичне — спосіб пізнання конкретних умов розвитку економічних явищ і процесів, самої економічної системи в їх історичній послідовності — від простих і абстрактних категорій до складніших і конкретних.
Взаємозв'язок історичного і логічного полягає в тому, що логічне — це водночас і історичне, але очищене (звільнене) від випадковостей, які перешкоджають безперервному розвитку по висхідній. Основою логічного завжди є історичне, надаючи логічному визначеності абстрактної категорії.
Логічне (грец. logos — слово, вчення) — спосіб пізнання економічної системи, окремих її елементів у період досягнення зрілості найрозвинутіших форм.
Збігання логічного розвитку понять і категорій з історичною еволюцією має двоякий і суперечливий характер. Простіша категорія виражає ще недостатньо розвинуті економічні зв'язки й відносини, тому розвинутіша конкретність (і категорія, що її виражає) зберігає просту категорію як підпорядковане відношення, як одну зі своїх залежних сторін. Так, гроші, а отже, й категорія "гроші", історично виникли раніше, ніж капітал, наймана праця, банки. Тому при дослідженні економічної системи капіталізму, при переході від категорії "гроші" до категорії "капітал", "наймана праця", "акціонерний капітал" тощо логічний хід мислення від простого до складного збігається з історичним реальним розвитком. Але хоча гроші виникли раніше, ніж капітал, повного розвитку (виконання всіх своїх функцій) вони набули за капіталізму. Тому найобґрунтованішими критеріями щодо місця й послідовності певних категорій при сходженні від абстрактного до конкретного є значення, яке ці категорії виражають у системі економічних відносин, і роль, яку вони у ній виконують. Історичний спосіб пізнання означає, що економічна система досліджується як система, що саморозвивається, а логічний спосіб утримує історичний в діалектично знятому виді. А отже, обидва способи тісно взаємопов'язані.