16(15). Нарративний етап історичного пізнання.

Самостійна роль історичного опису у пізнанні минулого виокремилась лише в 60-х роках XX ст., хоча «описовий» характер історії підкреслювався ще у XIX ст. Процес «наррації», тобто конкретного опису історичного минулого або матеріалізації наукових знань розглядався майже виключно з точки зору методики, техніки підготовки тексту. Але прискіплива увага теоретиків до проблем пояснення і розуміння змусила звернути увагу на пізнавальні аспекти історичного опису (праці Х.Уайта, У.Б.Геллі, А.Данто та ін.). Дослідження методологів призвели до виникнення у 70-80-х роках впливового напрямку «нарративізму». Наррація є безсумнівно завершальним етапом історичного пізнання, етапом об'єктивізації науково-історичних знань суб'єкта-дослідника. Викладання знань, як показує досвід, ніколи не є простим перенесенням на папір (або інший матеріал) усіх знань, нагромаджених істориком. Вибірковість використання цих знань суб'єктом пізнання ставить ряд теоретичних проблем.

Історична наррація тісно пов'язана із свідомою діяльністю дослідника, коректністю проведених ним попередніх пізнавальних операцій, структурою, логікою, мовою та іншими складовими. Опис завжди складається з висловлювань, котрі несуть ту чи іншу інформацію. їх можна поділити на два класи — фактуальні (ті, що описують факти) і висновкові (теоретично-пояснювальні). Фактуальний опис є доказовою підставою для теоретичних висновків. Виникає проблема достатності фактуального опису, яка розв'язується інакше, ніж на етапі реконструкції. Під час останньої йдеться про врахування і узагальнення якомога більшої маси фактів. На рівні опису неможливо подати усі факти. Тому потрібен відбір фактів на підставі теоретичних понять. У масових процесах — це факти, що характеризують суттєві чинники, на рівні індивідуальних явищ — причинно-мотиваційні чинники і факти, що їм відповідають. Відбір є обов'язковим, він залежить від обраних на початку теоретичних засад (гіпотез, теорій).

У процесі відбору виникають дві головні небезпеки: 1) обгрунтування суттєвих чинників; 2) можливість «підгонки» фактів під теорію і теорії під факти. Усе це свідчить про значення теорії в історичному пізнанні, яка дозволяє зв'язувати і розподіляти факти згідно теоретичних уявлень.

У науці виділяють два види історичної наррації — хроніку і історію. Відмінність між ними знаходять в тому, що «хроніст» описує перебіг подій, не знаючи їх наслідків. «Історик» має справу з доконаним явищем, що має свою генезу, розвиток, наслідки. Тому «історик» завжди володіє більш повною інформацією про об'єкт дослідження. Але в цілому обидва види наррації не слід протиставляти, оскільки вони є відмінними жанрами людської творчості.

Для будови історичної наррації наобхідні певні засоби, серед яких виділяють: 1) історичну уяву, 2) мову, 3) класифікаційні поняття, 4) альтернативні судження.

17. Класифікація історичних знань.

Класифікація історичного знання - вивчення і групування на розділи, класи, галузі за різними ознаками; метод і засіб окреслення особливостей і специфіки кожної підсистеми історичного знання, встановлення взаємозв'язків між ними.

Системність історичного знання, органічна єдність усіх його компонентів випливають із цілісності історичного процесу. Сучасне історичне знання є комплексною системою, що містить низку підсистем, розділів, галузей, спеціальних історичних дисциплін. Упродовж XX ст. компоненти історичного знання набули досить високого рівня внутрішньої диференціації та спеціалізації. Залежно від ступеня спеціалізації окремих частин історичного знання їх можна згрупувати в окремі розділи, застосовуючи при цьому відповідні критерії та класифікаційні ознаки.

В історичному знанні виокремлюють два великі розділи: 1) знання про історію виникнення і розвитку об'єктів природи та суспільства; 2) знання про історію пізнання людиною цих об'єктів, розвиток самих історичних знань. Кожний із цих розділів має свої особливості вивчення минулого, специфічні методи та прийоми пізнання, джерельну базу, внутрішню структуру. В основу їх внутрішньої класифікації можуть бути покладені такі критерії: просторово-географічні, хронологічні, сфери суспільного життя, завдання, предмет і методи історичних досліджень тощо. Виходячи з цих критеріїв, маємо можливість виокремити знання із всесвітньої історії, історії регіонів або груп країн, знання з історії окремих країн і народів, окремих історичних подій світового або регіонального характеру, знання з історії міжнародних відносин.

За хронологічною ознакою історичні знання охоплюють історію всіх цивілізацій з часів первісного та античного суспільства, середньовіччя, нового й новітнього часу. Класифікація історичного знання нерідко поєднує просторово-географічні та хронологічні критерії, напр., знання з історії середньовіччя слов'ян, новітньої історії країн Азії чи Латинської Америки.

Важливими компонентами історичного знання є дослідження комплексних проблем у межах світової або регіональної історії, напр., історії Відродження. Реформації, світових воєн, революцій тощо. Історичні знання можуть класифікуватися також за сферами розвитку природи й людського суспільства. Йдеться про історію науки й техніки, економічну, політичну, воєнну історію, історію культури, церкви, зовнішньої політики. Великий шар становлять знання з історії окремих соціальних і вікових груп: козацтва, шляхти, селянства, робітництва, інтелігенції, молоді, жіночого руху. Класифікації підлягають знання про розвиток самої історичної науки. Тут вони групуються за такими спеціальними галузями, як історіографія, джерелознавство (Джерелознавство історичне), методологія історичної науки, історіософія, архівознавство, археографія, історична географія,історична демографія. В межах джерелознавчих знань окреслилася низка спеціальних історичних дисциплін, що акумулюють у собі знання з палеографії,геральдики, сфрагістики, дипломатики, нумізматики та ін.

Диференціація історичних знань зумовила виокремлення таких наук як археологія, етнографія, етнологія, що зосереджують у собі як історичні, так і специфічні знання, пов'язані з особливостями предмета їхніх досліджень, наукових методів. Поряд із диференціацією відбувається інтеграція історичного знання, посилюється взаємопов'язаність усіх розділів історичної науки, підвищується роль міждисциплінарних досліджень, що дають змогу здобувати нові знання комплексного, системного характеру. Значення класифікації істричного знання полягає в тому, що вона дає можливість, з одного боку, осмислити здобутки кожного з його компонентів, а з другого - синтезувати знання, з'ясувати його цілісність як об'єктивне віддзеркалення історії людства, його цивілізацій.