14(13). Реконструкційний етап історичного пізнання.

Етап реконструкції вважається емпіричним етапом історичного дослідження. На цьому етапі здійснюються дві дуже важливі розумові операції. Перша полягає у встановленні історичних фактів. Проблема історичного факту є однією з головних у методології історії. Факти складають змістовні підстави кожної науки. Але потрібно пам'ятати, що вони не тотожні чуттєвим (емпіричним) даним.

Поняття «факт» {від латин. — дія, подія) має багато сенсів, виокремемо три рівні цього поняття: 1) факт реальності, 2) факт історичного джерела, 3) науково-історичний факт. Факти минулої дійсності — це факти різнопланової людської діяльності, які є інваріантні, однозначні і незмінні у просторово-часовій і сутнісній завершеності. Факти історичного джерела є лише відображенням фактів дійсності творцем джерела. Це відображення є суб'єктивним, інваріантним, незміїшим і змістовно безмежним. Науково-історичні факти — це відбиття істориком минулої дійсності на підставі фактів джерел

Робота з історичними фактами ставить ряд методологічних проблем. Передусім це проблеми простоти і складності факту. У дійсності існує величезна багатомірність фактів. Будь-який історичний факт завжди знаходиться в системі інших фактів.

Широке коло теоретичних проблем торкається факту джерела. На стадії оперування фактами джерела важливе значення має герменевтика — розгадування і тлумачення їх змісту.

Не менш важливими є проблеми науково-історичних фактів. Особливо гострою є відповідальність історика за об'єктивність формування історичних фактів. Адже в ході історичного пізнання здійснюється не просте відновлення фактів джерела, а їх кон¬струювання — очищення від спотворень, постановка в систему зв'язків з іншими фактами. Тобто це є «концептуалізований» факт, пропущений через світогляд реконструктивного етапу пізнання — власне реконструкція дослідника.

Друга операція реконструктивного етапу пізнання — власне реконструкція історичної дійсності у свідомості суб'єкта. Вона відбувається на підставі історичних фактів, котрі у своїй сукупності і після відповідної систематизації дозволяють уявити досліджуваний об'єкт у взаємозв'язках, рисах і властивостях. Головна складність реконструкції полягає в тому, що джерела не можуть дати необхідної повноти фактів, тому уявлення про об'єкт вивчення завжди є ідеалізованим і неповним.

Загальне призначення реконструкції історичної реальності полягає у формуванні представницької системи наукових фактів, які описують цю реальність. Ця система є науковим описом досліджуваної реальності (об'єкта, явища) в межах поставленого завдання. Реконструкція є першим результатом пізнавальної діяльності історика і має самостійне значення. Результати реконструкції у вигляді опису проміжних наукових результатів часто друкуються окремими виданнями (джерела з коментаріями, бібліографічні і тематичні хроніки тощо). Але такі описи не розкривають сутнісних якостей об'єкту.

15(14). Пояснювальний (теоретичний) етап історичного пізнання.

Власне наукове знання створюється на теоретичному рівні пізнання. Підставою для одержання науково-теоретичних знань є науково-історичні факти.

На теоретичному рівні пізнання об’єкту здійснюється шляхом пояснення. Наукове пояснення здійснюється через виявлення сутнісних рис, властивостей, зв'язків тощо.

Пояснення є чисто розумовою, логічною операцією. Логічна процедура поєднує два обов'язкових компоненти: експландум або сукупність положень, які описують пояснюване явище, і експлансум або сукупність пояснювальних пропозицій. Підведення експландума під екплансум дозволяє одержати науково-теоретичне знання про об'єкт.

Логіка цієї процедури передбачає пошук певної ідеї, теорії, виходячи з яких можна розкрити внутрішній взаємозв'язок наукових історичних фактів. Це розкриття здійснюється шляхом категоріального синтезу: положення експландуму (факти) підводяться під поняття і категорії певного експлансуму (теорії). Результатом такого синтезу є формування наукового поняття, яке розкриває внутрішній зміст історичного явища.

Головним стрижнем теоретичного ядра є ідея. Істинність гіпотез повинна перевірятись новим емпіричним спостереженням. Якщо воно підтверджує гіпотезу, то вона стає істинним науково-теоретичним знанням.

Завершальною формою теоретичного знання є наукові теорії. У теорії сконцентровано найбільш важливі (сутнісні) знання про об'єкти і явища минулого. Історичні теорії є теоріями змін соціальних систем та їх структурних елементів. А як така, кожна соціальна система, а також її структурні елементи можуть бути представлені у концептуальній моделі.

Розрізняють декілька видів історичних пояснень. П'ять видів використовуються при поясненні масових явищ і процесів. Пояснення через закон (1) є найбільш загальним поясненням (напр. закономірність поділів Польщі і т.д.). Поширеними є причинно-наслідкові пояснення (2), які встановлюють причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами та їх ознаками. Генетичні пояснення (3) необхідні тоді, коли стоїть завдання пояснити історичні явища у часовому вимірі. Структурні пояснення (4) розкривають сутність через аналіз структури досліджуваного об'єкту. Функціональні пояснення (5) спрямовані на виявлення функцій окремої структури у загальній системі даного явища. Ще три види пояснень застосовуються до одиничних та індивідуальних об'єктів. Це мотиваційне (6), яке полягає у пошуку причин певної діяльності у мотивах (інтересах) конкретних осіб або груп. Нормативне пояснення (7) шукає причини дій людей у певних соціальних нормах (традиціях, звичаях тощо). Психологічно-емоційне пояснення (8) запроваджує зв'язок з психологічно-емоційними рисами історичних осіб (твердість, жорстокість, боязливість і т.д.).

Проте, самі по собі пояснення не розкривають всього складного механізму пізнання внутрішньої сутності історичних явищ. Для пізнання і отримання теоретичних знань застосовуються різноманітні методи.