8.(7). Особливості пізнання історії

У процесі пізнання і здобування емпіричних знань формується теорія — підстава узагальнених наукових знань, котрі в свою чергу уможливлюють поглиблення і розширення пізнання.

Наукове пізнання — це найбільш складний вид інтелектуальної (розумової) діяльності, механізми якого ще вивчені недостатньо. Проте відомо, що однією з найважливіших сфер людської діяль¬ності є пізнавальна. Вона народжена потребами практичного життя людини, хоча на сучасному етапі складає інколи сферу далеку від практики.

Уся різноманітність пізнавальної діяльності охоплює три її види: 1) практично-емпіричну, 2) художньо-естетичну, 3) науково-теоретичну. Вони відбивають історичні етапи становлення пізна¬вальної діяльності як людства, так і окремої людини. Наука вважається вищим рівнем пізнання і формою знання (якщо не брати до уваги ірраціональні способи). Вона відрізняється тим, що розкриває і пояснює внутрішню сутність об'єктів навколишнього світу. Якби сутність була такою конкретною і чутливо сприй¬нятливою як явище, то будь-яка наука була б зайвою.

Завданням науки є адекватне відображення дійсності шляхом проникнення через форму до змісту (сутності) об'єкту пізнання. Сутність речі або явища не є метафізичною категорією. Вона виявляється у рисах і властивостях речей і явищ, які в свою чергу проявляються тільки у взаємодії з іншими речами і явищами. Інша сутність, якщо така існує за межами раціонального пояснення, залишається за рамками науки.

1)історик.пізнання історика зумовлене його культурою і світоглядом.

2)історик.пізнання завжди є колективним, тобто спир.на колективний досвід

3)іст.пізн. історика – ретроспективне, тобто спрямив від наслідків до речей.

4)іст.пізн. завжди обмежене, хоча відомий результат, воно багатовимірне і варіативне і невичерпне. Осягнення істини нескінченне.

5)іст.пізн. ніколи не може бути завершене.

9.(8) Суб’єкт пізнання в історії (структура світогляду і творча активність)

Структура:

1. поза наукові знання (політ-і,реліг-і,правові,кул-і,націон-і,середовищні)

2. теоретичні (наукові) – знання про фах, які здобули як спеціаліст

3. джерельні.

Творча актив-ь:

Як творилася логіка? Людина думала і приходила висновку. Думала творчо. Творчість – конструктивізм.

Конструювання – це особл.розумова діял-ь суб’єкта по з’єднанню елементів знання,нестандартним способом впевну цілість. в результаті чого виник такі теоретик об’єкти,які несуть нову інф-ю про світ,його риси і властивості . тобто вияляється творчість суб’єкта.

10. Рівні історичного пізнання та їхні особливості.

Головними елементами науки є теорія і емпірія. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання відрізняються здат¬ністю проникнення в сутність явищ або їх рис. У емпіричних знаннях відображаються певні зв'язки та регулярності, але вони є лише відбиттям зовнішньої сторони зв'язків у часі і просторі. Теоретичне пізнання проникає в сутність явищ, які вивчаються. Теоретичне знання виникає як результат логічного перетворення емпіричних даних з допомогою логічних операцій — аналізу, синтезу, порівняння тощо. Різниця між емпіричним і теоретичним пізнанням випливає з різних методів. Методи емпіричного пізнання — спостереження, експеримент, опис чуттєвих даних. Усі вони дають первісну інформацію про минуле, яка після відповідних перетворень стає історичними фактами (див. нижче). Методи теоретичного пізнання — ідеалізація і абстрагування. На* рівні теоретичного знання створюються гіпотези, теорії, концепції. На емпіричному рівні пізнання відбувається підведення чут¬тєвих образів від поняття і терміни —• форми мислення, котрі розкривають відмінні ознаки речей і явищ. На рівні отримання теоретичних знань дослідник має справу з більш широкими і узагальненими поняттями — категоріями. Категорії відображають найбільш суттєві (типові) властивості, ознаки і зв'язки певних груп об'єктів або явищ (розвиток, прогрес, промисловість, повстання тощо).

Особливості теоретичного знання

Теоретичні знання є неодмінним результатом усякого наукового пізнання вже в силу застосування понятійно-категоріального апарату. Проте, підсумком дослідницьких зусиль завжди є конкретна наукова теорія. Вона є наслідком застосування до аналізу історичних фактів визначених пізнавальних методів, які дозволяють здобути інформацію і знання, що не лежать на поверхні фактів. Отримані з допомогою логічних прийомів знання відображають певні зв'язки між об'єктами і явищами, і є теорією даних фактів або науковою теорією. З цього випливає, що наукові теорії бувають різних рівнів узагальнення: теорії на рівні окремих груп фактів (теорія типів письма в пале¬ографії, теорія укладання міжнародних угод і т.д.); теорія на рівні процесів (теорія європейського ренесансу, теорія фільварково-панщинної системи і т.д.)