53.(30) Соціологічна історія позитивізму.

Клода Анрі де Сен-Симона (1760-1825). “Нарис науки про людину” (1813),“Нове християнство” (1825) суспільства як до системи, в якій усі сторони людської діяльності взаємопов’язані і об’єднані людським Розумом Суспільна система ґрунтується на певних типах економічної, політичної діяльності і відповідних ідеологіях та науці, які зароджуються, досягають розквіту і занепадають, переходячи у нову систему і новий повтор. Рушієм історії і зміни систем є суперечності між старими порядками та елементами нових. цілісне (соціологічне) бачення суспільного життя, яке об’єднувалося людським розумом. Стадії розвитку суспільства: “фетишистська”, антична стадія, “феодально-теологічне” суспільство, Після Французької революції – 4 - "позитивна". Перенесеня поля дослідж з абстрактної людини на людську спільноту і ті відносини, які складалися між її членами. Ідеї Сен-Симона були розвинені Огюстом Контом (1798- 1857) ), “Позитивістський катехизис” (1851). переглянув поширену на той час класифікацію наук.Виокремив соціологію. Суспільство – соціальна система з певних елементів зі своїми функціями. "- вивч. Закони розвитку людства. Історичний процес - прямолінійний рух, еволюція, зумовлена дією незмінних законів. Запровадив соціологічний метод, який передбачав погляд на соціум, як на цілісний організм, систему, котра розвивається завдяки дії певних чинників. Конт закликав у наукових дослідженнях відмовитися від відповідей на спекулятивно-метафізичні питання, а зосередитися на отриманні позитивних знань, заснованих на можливостях їхньої емпіричної перевірки. Його соціологія закликала усунути з історичних досліджень усе те, що несло відбиток емоцій, суб’єктивних фантазій. Поль Жозеф Лакомб (1834-1919) “Соціологічні підстави історії” (1894). Вчений проголошував, що історія обмежується встановленням фактів, укладанням їх у серії і на цьому зупиняється. Для того, аби стати наукою, їй (історії) слід займатися не одиничним, а загальним, не психологією окремих осіб, а колективною психологією — маси, натовпу. Він вважав, що історики ще повинні відкрити інші “закони історії”, які надають суспільному розвиткові той чи інший напрямок. Анґлійський філософ і соціолог Ґерберт Спенсер (1820-1903). важав соціологію “справжньою” історичною наукою, а традиційну історію зараховував до описово-розповідних дисциплін.

54.(31) Соціологічна історія к.Маркса.

К. Маркс (1818-1883) “До критики гегелівської філософії права” (1843). “Капітал” Центр історії –людина. Історія — не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі”. Людина є не лише суб’єктом історії, яку вона творить, а й її об’єктом. Перетвор. світ, людина, змінюється сама. історичний процес - процес поступового звільнення людини на шляху до повної свободи — спочатку звільнення від природної, потім -сімейної, ще далі соціальної залежн. Виділяв лише три суспільні формації (системи), переходи між якими здійсн шляхом революцій (кардинальних системних змін). Такими є первісний устрій, який звільняє людину від природної залежності, але підпорядковує сімейно-родовій; далі, після революції у засобах виробництва, складається соціально-економічна формація, в якій все більш зростаючу роль відіграє економічний чинник, а людина потрапляє у залежність від суспільства. На цьому етапі суспільний розвиток проходить декілька стадій, які характеризуються зростанням впливу економічного чинника, що визначає структуру суспільства та ідеологію його членів — рабовласництво, азійство, феодалізм і капіталізм. Історію людей Маркс розглядав як утворення і розвиток суспільства, яке є результатом конкретних соціальних і виробничих відносин, що складаються між індивідуумами у процесі виробництва засобів до життя. Ці відносини визначаються, передусім, способом виробництва матеріальних благ і їхнім розподілом. Соціологічна історія К. Маркса, підкреслюючи свідомий характер людських дій, вимагала від дослідн. зводити усю багатоманіт. їхньої мотивації до класових інтересів. Історична соціологія марксизму, підкреслюючи свідомий характер людських дій, вимагала від дослідника зводити усю багатоманітність їхньої мотивації до класових інтересів. Зіткнення цих інтересів проголошувалося рушійною силою історії.