25. Історія та ідеологія в соціумі.

26. Історія і мистецтво в суспільній свідомості.

27(22). Соціальні функції історії й дискусія навколо них.

Виділяють кілька соціальних функції історичної науки.

Науково-пізнавальну функцію історії пов'язують з прямим пізнавальним завданням історичної науки — давати все більш повну і об'єктивну картину розвитку соціальної Людини в часі і просторі.

Науково-пізнавальна функція ще раз нагадує про важливість автономії історії від політики та ідеології з тим, щоб створювати об'єктивний образ минулого, не затьмарений політико-ідейними нашаруваннями біжучих подій.

Прогностична функція історії або роль історії у створенні підстав для прогнозування соціального розвитку знаходилась в епіцентрі дискусій істориків, філософів, соціологів. Видатний логік К.Поппер написав спеціальну працю («Злиденність історицизму»), щоб довести неможливість будь-якого соціального прогнозування на підставі історичного матеріалу. Однак разом з іншим відомим логіком К.Гемпелем він переконливо обгрунтував випадково-ймовірнісний характер історичної закономірності і, тим самим, перекреслив свою вихідну тезу про неможливість прогнозування соціальної дійсності.

Більш точне прогнозування можливе при аналізі однорідних явищ і нескладних систем. По-друге, точність прогнозування суспільного розвитку знаходиться у зворотно-пропорційній залежності від часу — чим далі від сучасності, тим різкіше знижується точність прогнозу (експонентна залежність).

Для наукового прогнозування необхідна суттєва передумова — наявність об'єктивної інформації про явище) На жаль, з цього погляду більшість істориків позбавлені інформації. Іноді доводиться зустрічатись з т.зв. «інтуїтивним» прогнозуванням, яке здійснюється на підставі частини інформації. Вважається, що інтуїція рідко обманює добре поінформованих людей, залишаючи на манівцях малодосвідчених і необізнаних.

Ще однією важливою соціальною функцією історії є функція соціальної пам 'яті. Історія покликана не тільки вивчати, але й зберігати усі найважливіші пам'ятки, які характеризують розвиток матеріальної і духовної культури людства. Історична наука виступає посередником між минулим і сучасним. Без поваги до власної історії та її пам'яток неможливо взагалі виховати людину, котра б була здатна цінувати себе і навколишній світ, тобто духовно повноцінну людину.

Соціальна пам'ять — це турбота про збереження пам'яток історії і культури Ставлення до власного минулого є одним з критеріїв культурного розвитку суспільства.

Не завжди зауважується дослідниками гедоністична функція історії. Історії і спілкування з нею приносить крім пізнавальних здобутків також певне естетичне задоволення) Як і твори мистецтва та літератури історія дозволяє переноситись у інші епохи і країни, розширювати кругозір і світобачення, «проживати» не одне, а багато життів разом з дійовими особами історичних подій.

28. Об’єктивне і суб’єктивне в історичному пізнанні.

29. Типологічний метод в історичному пізнанні.

30. Історичний факт та його інтерпретація.

Історична пам'ять - сукупність донаукових, наукових, квазінаукових і ненаукових знань та масових уявлень соціуму про спільне минуле. Ключовою функцією історичної пам'яті є передача досвіду та знань про минуле, як основи самоідентифікації.

Без історичної пам'яті неможливе відтворення історії суспільства. Вона є успадкуванням минулого досвіду, що опредметнюється у відповідних культурних формах (традиціях, пам'ятках, мемуарах тощо), а також існує у вигляді історичної свідомості народу. Одним із її виявів є спогади учасників історичних подій, їхні усні перекази, письмові свідчення. Своєрідним арсеналом історичної пам'яті є архіви, музеї, бібліотеки. Пам'ять, свідомість, історія взаємозумовлені і взаємозалежні. За своєю суттю пам'ять емоційна, особистісно забарвлена, здатна до містифікацій, що зумовлює можливість її деформацій (зокрема й цілеспрямованими зусиллями зацікавлених соціальних груп).

Історична свідомість - одна з категорій історичної науки, дослідження якої розпочалося за радянських часів у 60-х pp. і яка характеризує процес визрівання та самоусвідомлення суспільством своєї суті, свого «Я»; одна з форм суспільної свідомості, що дає змогу людству осмислено відтворювати, реконструювати свій поступальний рух у часі; раціональний досвід, накопичений людством у процесі його соціально свідомої природо-перетворювальної діяльності, найвища духовна й етична цінність людини. Історична свідомість людства формувалася одночасно з його розвитком. Пізнання людиною світу, що її оточує, як уже доведено наукою, розпочалося з розгадки його генезису. Звідси - створення універсального міфу про походження буття, покликаного орієнтувати первісну людину в коловороті природи, включеною в який вона дедалі очевидніше себе відчувала і усвідомлювала.

Внаслідок цього історична свідомість є водночас і виміром типу культури і фактом історіографії, і, що найголовніше, - фактом самої історії. Образно кажучи, історична свідомість - це духовний місток, перекинутий через прірву віків, який веде людину з минулого в майбутнє.

Виникнення проблеми історичного факту і необхідність експлікації цього поняття викликані кризою просвітницького історизму і розробкою нової методології гуманітарного знання. Нове розуміння “історичного факту” сформувалось на підставі критичного перегляду основ поняття “історичний факт”, успадкованих європейською філософією історії від біблійної і античної традицій сприйняття темпоральної реальності.

Трансформація змісту поняття “історичний факт” відображала розвиток і ускладнення уявлень про «механізм» опису історичної події в тексті. Прийняття полікомпонентності і багатомірності, як головних рис історичного факту, сприяло відмові від лінеарного розуміння каузальних зв’язків історичних подій і явищ. Специфічною рисою нової парадигми історії стало бачення історичного факту як складного, різнорівневого і різноспрямованого подання інформації близького за своїми ознаками до гіпертексту.

Мінливість історичного факту пов’язана з екзистенціюванням людини (спостерігача, учасника події, і реконструктора події, що знайомиться з історичним повідомленням), а створення теоретичного конструкта “історичний факт” є результатом її екзистенційної турботи. Особливу роль в процесі філософсько-історичної рефлексії історії відіграють форми фіксації темпоральних змін - “раптом” і “тепер”, що передають мінливість історичності і історичність мінливості. Витлумачення понять “раптом” і “тепер” дають змогу експлікувати структуру поняття “історичний факт” через ці його ключові елементи.

Доведена спорідненість форм репрезентації історичної реальності в драматичній і історичній оповіді, що ґрунтується на конструюючій функції уяви (здатності відтворення специфіки часової мінливості) в процесі реконструкції картин минулого. Окреслені основні форми механізму відображення історичного факту в наративі.

Історичний факт, інтерпретований в наративі, має специфічну функцію – конструює самосвідомість суспільства-адресата, артикулюючи його ідентичність як суб’єкту історичного процесу, визначаючи бачення майбутніх цілей і задач соціального розвитку.