
- •1. Об’єкт і предмет вивчення мет-ї іст-ї.
- •2. Складові частини методології історії.
- •3. Відмінності між історією, методологією історії, історіографією.
- •4. Відмінності між методологією історії, філософією історії, історіософією.
- •5. (4). Об’єкт і предмет пізнання в історії (шир і вуз розуміння)
- •6.(5). Закон і закономірність
- •7. (6). Роль особи в історії.
- •8.(7). Особливості пізнання історії
- •9.(8) Суб’єкт пізнання в історії (структура світогляду і творча активність)
- •10. Рівні історичного пізнання та їхні особливості.
- •11. Пізнавальні процедури історика
- •12(11). Підготовчий етап історичного пізнання та його операції.
- •13(12). Інформаційний етап історичного пізнання.
- •14(13). Реконструкційний етап історичного пізнання.
- •15(14). Пояснювальний (теоретичний) етап історичного пізнання.
- •16(15). Нарративний етап історичного пізнання.
- •17. Класифікація історичних знань.
- •18(17). Класифікація методів історичного пізнання та особливості їхнього застосування.
- •19. Генетичний метод в історичному пізнанні.
- •20. Історичний та логічний методи та співвідношення між ними.
- •21. Компаративний метод в історичному пізнанні.
- •22. Проблема істинності історичних знань.
- •23. Історична свідомість та її рівні.
- •24. Історія і політика.
- •25. Історія та ідеологія в соціумі.
- •26. Історія і мистецтво в суспільній свідомості.
- •27(22). Соціальні функції історії й дискусія навколо них.
- •28. Об’єктивне і суб’єктивне в історичному пізнанні.
- •29. Типологічний метод в історичному пізнанні.
- •30. Історичний факт та його інтерпретація.
- •31.(36). Соціоетнічна історія м.Грушевського.
- •32.(38) Антропологізуюча історія сучасності.
- •33.(37). "Нова наукова історія", її різновиди та здобутки.
- •34. Школа “Аннали”: друге покоління (ф.Бродель).
- •35. .”Кінець історії” Френсіса Фукуями.
- •36. Феноменологія та історія в хх ст. (е.Гуссерль, х.Ортега-і-Гассет, г.Гадамер).
- •37.(39). Неопозитивістські підходи до історії (к.Поппер, к.Гемпель).
- •38. Школа “Аннали”: перше покоління.
- •39. Квантитативні підходи до історичного пізнання.
- •40. Початки і розвиток неомарксизму (д.Лукач, а.Грамши, е.Фромм, ю.Габермас).
- •41. Історизм Бенедетто Кроче.
- •42. Філософська історія а.Д.Тойнбі.
- •43. Методологічні студії й.Г.Дройзена.
- •44.(40) ”Нарративна філософія історії” (г.Вайт, ф.Анкерсміт).
- •45. Міфологічна історія давніх часів. 9-18
- •46. Характерні риси античної історіографії. 18-36
- •47.(25) Провіденціальна історія європейського середньовіччя.
- •48. Психоісторія та її здобутки в сучасній історіографії.
- •49.(29) Німецька “класична історіографія” (л.Ранке).
- •50. Історія у розумінні європейських гуманістів XIV-xVст. 62-81
- •51.(26) Філософська історія європейського Просвітництва
- •52. Історизм Джамбаттісто Віко.
- •53.(30) Соціологічна історія позитивізму.
- •54.(31) Соціологічна історія к.Маркса.
- •55. Різновиди позитивістської історіографії другої половини хіх – початку хх ст.
- •56.(35). Ідея історії р. Коллінгвуда.
- •57. Методологічні схеми історіографії срср.
- •58.(32) Неокантіанський зворот в історії (Баденська школа та її представники).
- •59.(28) Романтична візія історії в хіх ст.
- •60.(27) Філософія історії г.Гегеля.
22. Проблема істинності історичних знань.
23. Історична свідомість та її рівні.
Історична свідомість - одна з категорій історичної науки, дослідження якої розпочалося за радянських часів у 60х pp. і яка характеризує процес визрівання та самоусвідомлення суспільством своєї суті, свого «Я»; одна з форм суспільної свідомості, що дає змогу людству осмислено відтворювати, реконструювати свій поступальний рух у часі; раціональний досвід, накопичений людством у процесі його соціально свідомої природо-перетворювальної діяльності, найвища духовна й етична цінність людини. Історична свідомість людства формувалася одночасно з його розвитком. Пізнання людиною світу, що її оточує, як уже доведено наукою, розпочалося з розгадки його генезису. Звідси - створення універсального міфу про походження буття, покликаного орієнтувати первісну людину в коловороті природи, включеною в який вона дедалі очевидніше себе відчувала і усвідомлювала.
Фантастичні образи богів і напівбогів, на які натрапляємо в міфах і народних легендах, наскельних написах, в історичному епосі, свідчать радше про інстинктивний, ніж усвідомлений страх людини перед плином часу, а отже, й історії. Це був стихійний, міфологічний рівень розвитку історичної свідомості. Ця стихійність характеризується браком чітко сформульованих правил опису подій, критеріїв розрізнення дійсного й вигаданого (міфологічного), установок на фіксацію послідовності, зв'язку й детермінованості подій і ситуацій, що мали місце в минулому, чіткої хронології, розуміння причинної залежності подій тощо. Такий рівень сприйняття й розуміння навколишньої реальності був притаманний міфологічній свідомості.
На пізнішому етапі розвитку людства, коли було накопичено достатньо духовних цінностей, постає необхідність осмислення не лише самої об'єктивної реальності, а й знання про неї, тобто усвідомленої свідомості. Настає «свідомий» етап у розвитку історичної свідомісті. У європейській традиції таке розуміння з'являється в Давній Греції, де було поставлено питання: що таке історія? для чого потрібно її знати? як її писати? Давні греки дали свої відповіді на ці питання й констатували, що розуміння минулого дає змогу передбачити майбутнє. Істориків класичної доби цікавили питання причинності та спрямованості історії, сукупні ефекти розвитку цивілізацій, мета й сенс цього зростання, а також невідворотність аспектів історії. Поява розвиненої, чи «свідомої», Історична свідомість - надзвичайна подія в історії світової культури. У ній зафіксовано усвідомлення суспільним індивідом того факту, що його існування можливе лише в спадкоємній пам'яті історії, за допомогою якої він отримує зміст і засіб жити і мислити. Як категорія історична свідомість набуває тепер вужчого, спеціального змісту. Від моменту виникнення «мистецтва історіописання» і дотепер ця форма свідомості набула значення наявності в історика гносеологічної установки з вихідного для нього питання: про важливе й другорядне у предметі вивчення; про відношення історичної пам'яті до дійсності, яка в ній відображена, тобто зрештою йдеться про концепцію істини в історичних працях.
Ця концепція пройшла у своєму розвитку низку послідовних ступенів - міфологічний, класичний, християнський, або біблійний, нового часу, позитивістський і цивілізаційний. На кожному із них історична свідомість опосередковувала зв'язок між теоретичним мисленням певної епохи і панівним типом історіографії. Внаслідок цього історична свідомість є водночас і виміром типу культури і фактом історіографії, і, що найголовніше, - фактом самої історії. Образно кажучи, історична свідомість - це духовний місток, перекинутий через прірву віків, який веде людину з минулого в майбутнє.