1. Об’єкт і предмет вивчення мет-ї іст-ї.

З грец. методос- шлях, логос – слово.Мет.іст-ї – логічні операції, які спрямов.на виявл. І розкр.механізмів створ.іст. знань. Методологія покликана показати механізми історич знання.ми досягаємо знаннь через пізнання. Пізнання – це усвідомлення сутності людей, феноменів. Способи пізнання історич.знання: 1. емпіричний (органи чуття), 2. образний(цілі картини, образи),3. науково-теоретичний. Відповідно до тих методів можемо визначити- об’єкт – свідомість історика дослідника; та предмет – історичне знання.

2. Складові частини методології історії.

Поява у XX ст. аналітичної філософії, яка створила підвалини загальної методолога науки, довела підпорядкованість історичного пізнання загальним принципам створення наукових знань.

Структура методології історії трактується дослідниками по-різному. Виходячи із загальних принципів наукового пізнання, можна виокремити три складові частини методології історії:

1) «Об'єктивна методологія» або уявлення про об'єкт і предмет пізнання в історії.(це по іншому ще теорія іст процесу)

2) «Суб'єктивна методологія» або уявлення про суб'єкта пізнання (дослідника), його пізнавальні операції на шляху до створення наукових знань (історична гносеологія і логіка), теорію методів.(теорія)

3) «Об’єктивно-суб’єктивна методологія» або уявлення про зміст, структуру та істинність історичних знань, їх місце в історичній свідомості і соціальні функції у соціумі.(історична когнітологія).

Пояснення

№ 1 «об'єктивної методології»,

№ 2,3,4,5,6,7,8 — до «суб'єктивної»,

№ 9,10 — до «об'єктивно-суб'єктивної» }

3. Відмінності між історією, методологією історії, історіографією.

І. Об’єктна (об’єктивна) мет чст-ї – визнач об’єкт і властивості пізнання історії.(теорія іст.процесу)

ІІ. Суб’єктна (суб’єктивна) вивчає про те, що собою явл. людина як суб’єкт пізнання.(теорія)

ІІ. Суб’єктно-об’єктна – тлумачить змістовно структурний апарат іст.знання і їх роль у суспільстві.(історична когнітологія)

4. Відмінності між методологією історії, філософією історії, історіософією.

5. (4). Об’єкт і предмет пізнання в історії (шир і вуз розуміння)

Історії без людини не буває. Процес пізнання спрямов. На адаптацію люд. В світі. За таких умов діял.людини в світі це є самопізнання.

Об’єкт пізнання – людина (вузьке розуміння).

Людина самопізнає і творить зання. Це знання історичне і воно розділяєтьсяв часі.

Історія це людина у взаєминах з ін.людьми та оточ.світом у часі і просторі; історія в людині, людина в історії.(це широке тлумачення об’кту історії).

Охопити у конкретному вивченні цю багатомірність соціального буття людини є практично неможлива. Тому у історичному пізнанні доводиться обмежуватись тими стосунками і явищами, котрі безпосередньо включені в дослідження. Вони складають предмет пізнання. Часом у конкретно-історичних дослідженнях під об'єктом розуміють конкретне історичне явище або подію, а під предметом — сукупність найбільш суттєвих властивостей і рис, які дозволяють розкрити сутність об'єкту. Такий підхід є прийнятним, якщо не втрачати з поля зору загальний взаємозв'язок усіх явищ соціального життя, які знаходять концентрований вираз у Людині.