42. Стабілізаційна політика. Фіскальна і монетарна політика як інструменти реалізації стабілізаційної політики

Стабілізаційна політика — це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції. Залежно від інструментів (засобів), за допомогою яких держава здійснює свою стабілізаційну політику, слід розрізняти дві її складові, якими є фіскальна (бюджетно-податкова ) політика і монетарна (грошово-кредитна) політика.

Монетарна полі́тика — комплекс заходів щодо регулювання грошової сфери задля досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, які здійснює держава через центральний банк. В вітчизняній літературі зустрічається термін "грошово-кредитна" політика.

Головна ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВВП. Цілі досягаються за допомогою таких інструментів:

відсоткова політика;

норма обов'язкових резервів;

вплив на обмінний курс національної валюти.

Фіскальна або податково-бюджетна політика — це один із інструментів державного втручання в економіку з метою подолання економічного спаду. Вона передбачає здійснення державних податків (Т) із усіх суб’єктів економіки, котрі мають будь-який дохід. AD<AS: Для подолання рецесійного розриву збільшують сукупний попит (AD↑), щоб AD=AS. Збільшення AD↑ => (C↑+T↓) → дефіцит бюджету — це стимулююча фіскальна політика. (С — державні видатки, AS — сукупна пропозиція)

AD>AS (інфляційні очікування, ажіотажний попит) → «перегріта економіка». AD>AS — треба зменшити сукупний попит (AD↓) → (С↓+Т↑) → профіцит бюджету — це стримуюча фіскальна політика (рестрикційна).

Зміна сукупного попиту повинна визначатися за умови визначеного мультиплікатора.

43. Дискреційна фіскальна політика. Фіскальна експансія і рестрикція

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Державні видатки являють собою витрати, що пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Сукупні державні видатки (GР – Government purchases) поділяються на чотири категорії, їх можна розрахувати такою формулою:

GР = Сg + Тr + і Ч Dg + Ig,

де Сg – споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання); Тr – трансферти приватному сектору; іЧ Dg – проценти з державного боргу; Ig – державні інвестиції. Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави (Сg, Тr, іЧDg), остання категорія – державні капітальні видатки (Ig).

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

(фіскальна експансія) - ставить метою подолання циклічного спаду економіки

Стимулююча фіскальна політика (фіскальна експансія)розподіляється на:

- короткостроковий період – має за мету активізацію економіки з метою виходу з циклічної кризи шляхом зростання державних витрат, зниження податків або комбінує ці заходи;

- довгостроковий період – політика зниження податків з метою розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу.

Стримуюча бюджетно-податкова політика (фіскальна рестрикція) спрямована на обмеження циклічного підйому економіки і припускає зниження державних витрат (G), збільшення податків (Т) чи комбінування цих заходів.

У короткостроковій перспективі ці міри дозволяють знизити інфляцію попиту ціною росту безробіття і спаду виробництва. У довгостроковому періоді зростаючий податковий "клин" стає причиною зниження сукупної пропозиції і стагфляції. У короткостроковій перспективі заходи бюджетно-податкової політики супроводжуються ефектами мультиплікаторів державних витрат, податків і збалансованого бюджету.