- •Поняття і місце міжнародного приватного права у правовій системі. “Іноземний елемент” та групи майнових відносин з “іноземним елементом” як ознака предмету міжнародного приватного права.
- •Предмет правового регулювання в міжнародному приватному праві. Система міжнародного приватного права.
- •Співвідношення міжнародного приватного та міжнародного публічного права. Зв’язок та відмінності міжнародного приватного та міжнародного публічного права.
- •Уніфікація норм міжнародного приватного права. Види уніфікації норм міжнародного приватного права.
- •1. Види уніфікованих норм й види уніфікацій
- •Уніфіковані норми можуть отримувати форму:
- •Міжнародні організації, що займаються уніфікацією норм мпп, та їх діяльність у цій галузі права.
- •Загальна характеристика принципів міжнародного приватного права.
- •Загальна характеристика джерел міжнародного приватного права.
- •Міжнародні звичаї та судова і арбітражна практика як джерела міжнародного приватного права.(див.Пит.7 )
- •Загальна характеристика національних джерел мпп.
- •Особливості застосування міжнародних договорів як джерел мпп. Міжнародні договори України у системі джерел мпп.
- •Колізійні норми, загальна характеристика та класифікація.
- •Основні формули прикріплення та особливості їх застосування.
- •Трансформація норм міжнародних договорів у норми національного законодавства України.
- •Історія розвитку науки міжнародного приватного права.
- •Методи правового регулювання правовідносин у мпп.
- •Порівняльний метод, особливості його застосування у мпп.
- •Колізійно-правовий метод, особливості його застосування у міжнародному приватному праві.
- •Національний режим та режим найбільшого сприяння у міжнародному приватному праві.
- •Принцип “автономії волі” у міжнародному приватному праві та особливості його застосування.
- •Принцип взаємності та реторсії у мпп.
- •Визначення та вибір права у міжнародному приватному праві.
- •Види імунітету держави та їх характеристика. Європейська конвенція про імунітет держави 1972 року.
- •Поняття особистого закону (статуту) і “національності” юридичної особи.
- •Юридичні особи як суб’єкти мпп.
- •Особистий статут та національність юридичної особи у мпп.
- •Тлумачення , кваліфікація та “конфлікт кваліфікації” у міжнародному приватному праві.
- •Основні способи вирішення питання кваліфікації.
- •Тлумачення, кваліфікація, конфлікт кваліфікації у міжнародному приватному праві.
- •Застереження про публічний порядок:загальна характеристика та правове регулювання за законодавством України.
- •Застереження про публічний порядок: поняття. Справа Форго.
- •Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави.
- •Обхід закону у міжнародному приватному праві.
- •Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.
- •Законодавство України про біженців.
- •Колізійні питання правового статусу іноземців за законодавством України. Право та дієздатність іноземців.
- •Правовий статус біженців в Україні. Порядок отримання цього статусу.
- •Особливості правового статусу апатридів та біпатридів.
- •Законодавство України про в’їзд та виїзд іноземців на територію держави.
- •Законодавство України про іммігрантів. Порядок отримання іноземцями дозволу на постійне місце проживання.
- •Підстави перебування іноземців на території України та нелегальні мігранти.
- •Правовий статус представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні.
- •Держава як суб’єкт міжнародного приватного права.
Загальна характеристика джерел міжнародного приватного права.
Джерела права – формальні (форми існування права) та матеріальні. Лише формальні джерела є юридичними категоріями і саме вони вивчаються як предмет юридичної науки.
Джерела МЧП – міжнародні та національні.
Джерело МПрП – форми в яких знаходять вираження правова норма. Існує декілька форм юридичного офіційного буття норм в МПрП:
1) внутрішнє законодавство - мається на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти.
2) міжнародні угоди - норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.
3) міжнародні й торговельні звичаї - Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Торгівельні - є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм.
4) судова та арбітражна практика - це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому.
Міжнародні звичаї та судова і арбітражна практика як джерела міжнародного приватного права.(див.Пит.7 )
Міжнародні звичаї мають неписану форму, їх нормативний зміст формується у практиці держав…….
Судова практика (арбітражна) – рішення суддів на певне правове питання, що має керівне значення у прийняті суддями рішення…..
Судова та арбітражна практика — це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому. Судова та арбітражна практика є джерелом права у державах "сім’ї загального права". Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США.
Особливості міжнародних джерел міжнародного приватного права . Поняття міжнародного звичаю та міжнародного договору та їх характеристика.
Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.
м/н звичай – досвід загальної практики, що визнана в якості правової норми. Це довготривале, повторюване пр-ло поведінки. Специфіка звичую як джерела- Звичай не являє собою офіц. док-т. проте може фіксуватися напр. в дипломат. переписці, урядових заявах.