22. Філософські ідеї психоаналізу.

Засновником теорїї психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 — початку 20

століття Зиґмунд Фрейд

Спирається на кліничні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення, тощо.

Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо. Людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела якого лежать у сфері неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань.

Започаткував — Броєр, Фрейд працював з ним. Працюючи окремо, Фрейд визначив, що пацієнт може наблизитися до розкриття забутих подій не тільки під час гіпнозу, але й при використанні техніки вільних асоціацій.

Фрейдизм в кожній людині закладені потяги до інцесту, канібалізму та жага вбивства. Два глобальних космічних інстинкти: Ерос сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження і Танатос інстинкт смерті, агресії, деструкції. Людська життєдіяльність — це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є двигунами прогресу.

Несвідомі в першу чергу, сексуальні прагнення особистості складають її потенціал і основне джерело активності, дають мотивацію для дій.

Структурна модель психіки

нижній шар Воно, найбільш примітивна інстанція.

середній шар Я відповідає принципу реальності.

верхній шар Над-Я служить джерелом моральних і релігійних почуттів,

Воно та Над-Я з двох боків атакують Я, породжуючи невротичний тип поведінки. + Комплекс Едипа

Механізми захисту людини: сублімація — перетворення і переадресування сексуальної енергії; витиснення — несвідоме усунення індивідом мотивів своїх дій зі сфери свідомого; регресія — перехід на більш примітивний рівень мислення і поведінки; проекція — неусвідомлене перенесення,своїх власних відчуттів іншим людям; раціоналізація — несвідоме прагнення індивіда до раціонального обґрунтування своїх ідей і поведінки; реактивна формація — зміна неприємної для свідомості тенденції на більш прийнятну або ж протилежну; фіксація поведінки — тенденція Я до збереження апробованих, ефективних стереотипів поведінки.

23. Герменевтика як напрям сучасної філософії.

Герменевтика — мистецтво тлумачення різних текстів, символів, змістів социокультуры., теорія й методологія інтерпретації. Мета — виявити зміст тексту, виходячи з його обєктивних граматичні значення слів і їх історично обумовлені варіації і субєктивних наміру авторів підстав. Філософська проблематика герменевтики вперше стала розроблятися Фрідріхом Шлейермахером 1768-1834, вплив И.Канта й особливо Г.Фихте. Головна функція герменевтики — у виявленні способу вираження думки, що визначає індивідуальність, своєрідність тексту. Протиставляв герменевтику діалектиці й граматиці. Для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для понимния окремих частин уже необхідно мати

подання про зміст цілого.

ВІЛЬГЕЛЬМ ДИЛЬТЕЙ — представник філософії життя. Герменевтика ж виступає як метод розуміння культури. Герменевтика перетворюється в специфічний метод спілкування наук. Герменевтика — це сполучна ланка між філософією й історичними науками. відповідної епохи, що, у свою чергу, припускає розуміння залишених цією епохою объективаций життя.

В XX в. герменевтика поступово оформляється у філософію герменевтики.

М.Хайдеггер у якості життєвого миру розглядає мовну реальність. Мова — будинок буття. Тому герменевтика не тільки мистецтво тлумачення текстів, але й здійснення буття, що найбільше повно проявляється в багатозначній творчості поетів. Тлумачення поетичного слова — головна мета й функція герменевтической філософії.

ХАНС ГЕОРГ ГАДАМЕР 1900. Розглядає герменевтику не тільки як метод розуміння текстів, але як особливу філософію розуміння розуміння — процедура виведення в контекст. Її предметом є поряд з історико-гуманітарними науками й всією сукупністю знань про світ і людське буття.