58. Поняття методу і методології.

Метод — шлях до чогось, тобто спосіб соціальної діяльності. Методологія у філософії має два значення: перше — система способів, заходів і операцій, що застосовують у науці та інших сферах діяльності; друге — вчення про систему, теорія методу. Методологія — метанаукове дослідження, спрямоване не на обєкт, а на знання про обєкт, тобто на методи і засоби, за допомогою яких здобуте. Основне призначення методології — здійснювати критичні функції у ставленні до науки. Така традиція закладена німецьким філософом Іммануїлом Кантом. На думку Канта, перед методологією стоїть завдання не просто описувати пізнавальний процес, а визначати можливості здобуття нового знання.

У сучасній філософії проблеми методу і методології обговорюються у філософії науки, системному підході, синергетиці, феноменології, структуралізмі та ін. Питання соціальної методології досліджуються також у герменевтиці Ганс Гадамер, Генріх Ріккерт та ін.. Сучасна методологія уникає крайніх оцінок методологічних програм або абсолютизації будь-якої з них, що мало місце у минулому. Багаторівнева концепція методологічної теорії, що включає діалектику і, метафізику.

У науці XX ст. широке розповсюдження одержали загальнонаукові методи: системний досліджує обєкти як системи; структурно-функціональний пізнає обєкти структурно як роздроблені цілісні, де елементи структури заповнюють певні функції; кібернетичний, імовірний, моделювання та ін.. А також: Аналіз , Абстрагування, Ідеалізація, Індукція, Дедукція, Аналогія. Моделювання. Науковими методами емпіричного дослідження є: спостереження; порівняння і експеримент,; вимір До методів теоретичного дослідження належить формалізація, аксіоматизація,

гіпотетико-дедуктивний.

59. Основні форми наукового пізнання.

В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає звязки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення.

Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена.

На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній діалектичній єдності формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії.

Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять. Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики обєкта.

Усі форми наукового діалектично взаємоповязані, і взаємообумовлюють одна одну.