- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення і його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.
- •15. Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії.
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •32. Некласична онтологія: загальна характеристика.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •37. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •40. Інтелект, почуття, память і воля як здатності людини.
- •48. Евристична і творча функції інтуїції.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості.
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: субєкт і обєкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання.
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56. Проблема критеріїв істини. Жопа!!! о_о
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методу і методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •61. Функції мови.
- •64. Обєкт і предмет філософії історії.
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •75. Цінності як ядро духовного світу.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності і її форм.
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Поняття політики.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •83. Держава — складова політичної організації
- •85. Поняття культури.
- •88. Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного і загальнолюдського у культурі.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації.
54. Проблема істини в теорії пізнання.
Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Аристотель, визначив істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики так і метафізики.
Дійсність відображення в істині, трактується як обєктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище, по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно повязані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина це адекватне відображення обєкта субєктом, яке відтворює обєкт таким, яким він існує незалежно від свідомості і субєкта пізнання
55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
Абсолютні й відносні характеристики істини. Обєктивність є вихідною фундаментальною характеристикою істини, з якою тісно повязана інша фундаментальна характеристика істини — абсолютність, тобто її принципово стійкий, сталий характер. Риси абсолютності істини є справедливими лише в діалектичній єдності з іншою фундаментальною характеристикою істини — її відносністю.
Отже, абсолютність істини є абсолютність відносно певних рамок, є відносною абсолютністю. Абсолютна й відносна істина — це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність — заблудження.
Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як істину, поширену за межі її чинності.
Істина ніколи не постає істиною-результатом, вона — і в цьому її чи не найголовніша характеристика — завжди є істиною-процесом.
56. Проблема критеріїв істини. Жопа!!! о_о
Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності.
Декарт, Спиноза, Лейбниц — крит истины ясность и отчетливость мышления. Крит истины, как общезначимость: истинно то, что соотв мнению большинства.
Сущ и прагматический критерий истины: истинные идеи — это те кот хорошо работают.полезные.
Крит истины закл в практике.
Таким образом, обобщая,
концепции истины:
- соответствия. Истина есть форма соотнесения психики суб и об.
- когерентная. Где есть многозвенные истинные высказывания, там и формальные правила выведения их истинности.
- прагматическая. Критерий практики, истина как работоспособность и полезность заключенных в истине идей.
57. Істина і правда.
Істина завжди одна, а правда у кожного своя. Звідси, істина — обєктивна і дескриптивна, а правда — субєктивна і нормативна
Істина — це знання, що відповідає дійсності і має підтвердження цієї відповідності.
Правда — це почуття і усвідомлення людиною будь-якого знання істини чи хиби як істини.
Незважаючи на субєктивне джерело формування, правда — це знання про стан речей, до якого небайдужа людина і з огляду на який вона будує образ мети діяльності, бажаного буття, світу.
Зазначимо, що поряд із процесом перетворення істини на правду виникнення небайдужого ставлення до відомих властивостей дійсності відбувається процес протилежний — рух від правди до істини.