1. Соціокультурна зумовленість філософії.

Філософія — наука про загальні закономірності, якім підчинені як буття тобто природа і суспільство, так і мислення людини, процес пізнання. Також це почуття, усвідомлення, теоретична і практична означеність сутності сенсу і цінностей всього сущого. Філософія — форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Ф, як світогляд картина світу, Ф, як духовність творення і самотворення, Ф, як наукасамообгрунтування Ф, як методологія. Р. Декарт лише філософія відрізняє нас від дикунів..

Основні функції філософії: світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, логічна, практично — перетворювальна, праксеологічна взаємовідносини людей і природи, аксіологічна аксіологія — вчення про цінності та ін

Методи філософії: метафізика і діалектика.

Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуро-охоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури. Продуктивна місія філософії полягає насамперед у її антропологічному призначенні: допомогти людині ствердитися у світі.

Філософія досліджує світ як цілісність, її завдання — дати найбільш загальні уявлення про світ, відповісти на запитання: який цей світ

Будь-яка наука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності як обєкти, філософія ж вивчає світ і людину разом, філософія вивчає субєктно-обєктні відносини.

В індивідуальному аспекті цінність філософії — у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу.

Сократ сформулював два фундаментальні принципи філософії: Пізнай самого себе та Я знаю, що я нічого не знаю. Отже, філософія вимагає невпинного поповнення знань про світ і людину, але заради продуктивної праці над собою. Тут основним імперативом філософії є навчити людину мислити пошуково, творчо, самостійно.

2. Філософське мислення і його специфіка.

риси філософського мислення:

- Має гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття

- Постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого виборуФМ є персональним

- Окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бутипрагнення людини до формально-еталонного виміру сущого

- Є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальністьФМ є рефлексивним

- Постає внутрішньоповязаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим

- Прагне поставити і розвязати граничні, абсолютні проблеми людського бутя

Тобто тою мірою, якою людина здатна на

сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

3. Своєрідність предмету філософії.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина.

Зх людиномірність та Сх людина — частина космічного — важлива не соціальна активність, а самозаглибленість і споглядання, традиції також предметом філософії в різні часи поставали — свободаекзістенціоналісти, розумВебер, вплив несвідомого Фрейд, але загалом — це взаємовідношення людини та світу. Предметом філософії постає людина, світ, і їх відношення у сутнісному, цілісному і сенсотворчову вимірі.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

Основне питання філософії — осноположні, граничні питання про існування людини і світу.

Емануїл Кант — що я можу знатиметафізика, що я повинен робитимораль, на що я можу сподіватисярелігія, що є людинаантропологія

Фрідріх Енгельс — Що є первинним: матерія чи буття — що э істина = матеріалісти та ідеалісти. Альберт Камю — чи варте життя, щоб його прожити

Основне питання має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моноїстичне, дуалістичне, плюралістичне

5. Структура філософського знання.

Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найзагальнішій формі вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Перша система ФЗ склалась в межах платонівської академії і мала 3 розділи: фізика вічне, етика мистецтво життя, логіка спосіб отримання знання.

Арістотель класифікував ФЗ:

Теоритична філософія предмет — суще і закони існування:

1. Онтологія — вчення про буття

2. Гносеологія — теорія пізнання

3. Метафізика — позапсихічні засоби буття

4. Епістемологія — вчення про знання

5. Аксіологія — вчення про оцінки і цінності.

6. Праксеологія — як використати філософію з точки зору її практичного застосування.

Практична філософія предмет — належне та способи його досягнення

7. Етика — спілкування людей.

8. Естетика -про прекрасне.

9. Політична філософія

На сучасному етапі 3 блок філософія про — релігію, науку, політику.

6. Співвідношення філософських і загальнонаукових методів.

7. Діалектика та метафізика як філософські методи.

Метод — це сукупність правил дії, спосіб, знаряддя, які сприяють розвязанню теоретичних чи практичних проблем.

Універсальні

1. діалектика — взаємодія протилежностей, у первісному значенні розумілась як мистецтво вести бесіду з метою спростування аргументів суперника і зясування змісту понять. Коли зміст понять уже більш-менш сформований і потрібно лише показати їх

взаємозалежність, взаємо перехід і рух. Принципи: руху думки від загального до конкретного, єдності логічного та історичного, єдності взаємопротилежних протилежностей. Три закони: перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежностей, заперечення заперечення

2. метафізика — противага діалектиці, предмети розглядаються відособлено, статично і однозначно

Не класичні

феноменологічний Гусерль -сутність у мінливості

психоаналітичний метод Фрейд

герменевтика — проникнення в смисл певного явища

Окремо — трансцендентальний Кант дослідження діяльності свідомості.

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать: аналіз і синтез; індукція і дедукція; аналогія і моделювання; абстрагування і конкретизація; системний аналіз.

Альтернативами діалектики є також софістика навмисне порушення законів логіки і еклектика довільне поєднання різних сторін речей. До альтернатив діалектики відносять також догматизм абстрактний спосіб, не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу і релятивізм однобічне зясування суті істини.

Діалектика як теорія розвитку — метафізика і негативна діалектика; як логіка — софістика і еклектика. як теорія пізнання — догматизм і релятивізм.

8. Основні функції філософії.

Серед функцій філософії найперше значення мають такі:

- світоглядна: знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири

- пізнавальна: озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності

- логічна: сприяє формуванню культури людського мислення

- соціально-адаптивна: допомагає зорієнтуватися у проявах суспільного життя

- виховна: прищеплює інтерес і смак до самовиховання.

+ методологічна, критична, конструктивна, діагностична.

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення. ведуть людину до ознайомлення із тим, які саме життєві позиції вона може зайняти.

9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.

Категорії — це форми відображення відбитка в думці універсальних законів обєктивного світу.

Категорії — це універсальні форми людського мислення. Це універсальні форми людського мислення Арістотель. Це найбільш загальні поняття, які носять загальний і необхідний характер.

Діалектика — парні категорії, полярні сторони цілісних явищ. Серед розмаїття звязків реального світу філософське пізнання виділяло різні типи всезагальних звязків. Поняття про такі звязки можуть бути обєднані в дві групи категорій.

Перша група детермінантні звязки. До неї належать категорії: сутність — явище взаємодія сутності і явища, причина — наслідок всі процеси в світі детерміновані, тобто виникають, розвиваються і зникають закономірно, необхідність — випадковість Всі явища

в світі взаємоповязані, взаємообумовлені, можливість — дійсність , етапи становлення і розвитку явища.

Друга група категорії, що відображають організацію, побудову буття. Це такі категорії, як одиничне — загальне всеохоплюючий характер. Він властивий всім явищам, форма — зміст зміст — єдність елементів, форма — зовнішне упорядкування єдності, частина — ціле тощо.