4.Теорії та моделі розміщення продуктивних сил: а.Вебера, а.Льоша, ф.Перру

Вивченням регіону як складного соціально-економічного і політичного утворення займаються суміжні науки – регіональна економіка, регіональне природокористування, регіональна географія, регіоналістика, а М. І. Долішній та С. М. Злупко ввели й обґрунтували сутність нової науки - регіонології “методологічною основою якої є наукова системологія, що трактує регіон із позицій сукупності та взаємодії природоресурсних, науково-технічних, культурних, політичних та інших елементів, в епіцентрі яких – людина з її знаннями, досвідом, розумом, волею”. Класиками регіональної науки є німецькі вчені Іоганн Тюнен, Альфред Вебер, Вільгельм Кристаллер, Аугуст Льош; російські : Н. Н. Баранський, Н. Н. Колосовський, Ю. Г. Саушкін та ін. Вагомий внесок у розробку теоретичних і прикладних проблем регіональної економіки зробили відомі українські вчені-економісти С. І. Дорогунцов, М. А. Хвесик, Б. М. Данилишин, М. І. Фащевський, Я. Б. Олійник, Л. Г. Чернюк, М. І. Долішній, І. І. Лукінов, В. І. Павлов, В. М. Трегобчук, Н. Г. Чумаченко та інші, праці яких є основою для обґрунтування регіональної стратегії розвитку.

Основоположником теорії розміщення промисловості є А. Вебер (1868-1958), який у праці “Теорія штандорта промисловості” (1909) визначив і проаналізував основні фактори, що впливають на розміщення окремо взятого промислового підприємства, та запропонував основний критерій оптимальності розміщення – мінімізацію сумарних витрат виробництва і збуту. А. Вебер розробив першу багатофакторну теорію розміщення промислового підприємства, яка ґрунтувалася на методах кількісного аналізу (математичне моделювання). На думку вченого, на місцезнаходження підприємства найбільше впливають такі фактори: транспортні витрати (основний), витрати на робочу силу, агломерації. Теорія Вебера побудована на основі спрощених припущень, зокрема, в ній розглядається абстрактна ізольована територія, на якій передбачається наявність усіх необхідних ресурсів, ігноруються взаємозв’язки між галузями, зовнішня торгівля, диференціація цін на ресурси тощо. Саме тому класичні штандортні теорії у 20-ті роки ХХ ст. критикувалися багатьма вченими. У подальших регіональних концепціях простежується еволюція поглядів на фактори розміщення виробництва.

Теорія ринків збуту пов’язана із працями таких видатних учених, як Август Льош та Вільгельм Кристаллер.А. Льош (1906-1945) розробив теорію економічного ландшафту (книга “Просторовий порядок економіки”), у якій теоретичні проблеми розміщення господарства розглядалися загалом, у масштабі всієї країни. Учений розробив першу теорію просторової економічної рівноваги та математично обґрунтував ринкове функціонування системи виробників і споживачів, у якій кожна економічна змінна прив’язана до певної точки простору. Основними елементами рівнянь моделі рівноваги є функція попиту й витрат.

Практичним виразом регіональної науки є регіональна економіка, наслідком розвитку якої є теорія зростання (полюсів зростання), а також аналіз агломераційного ефекту у розселенні. У 50—60-х роках в Європі набула широкого поширення концепція "полюсів зростання", розроблена французьким економістом Ф. Перру. На його думку, великі фірми (підприємства), що здатні сприймати і генерувати нововведення, утворюють полюси зростання, які домінують в економічному просторі. В цій концепції поєднуються чинник нерівномірності поляризованого розвитку та ідея генерування і запроваджування нововведень. Практично поняття "полюси зростання" включало конгломерат ідей та концепцій. Його зміст трансформувався із засобу опису економічного розвитку в абстрактному економічному просторі до розв'язання конкретних завдань вибору центрів концентрації капіталовкладень та інших організаційних заходів. Наприкінці 70-х років ця концепція вийшла з наукового обігу через нерозв'язність регіональних проблем.