Творчий зміст редагування

Наявність такої точки зору в радянській теорії та практиці реагування констатував ще один із засновників цієї науки М. Сікорський, на працях якого виховувалося не одне покоління радянських редакторів. Згідно з цією точкою зору, редагування є творча робота редактора з автором над рукописом твору, підготовкою його до поліграфічного відтворення і випуском книги в світ.

Констатуючи відчутні зміни в організації роботи редактора ХХ століття, російська дослідниця К. Накорякіна у підручнику «Редагування матеріалів масової інформації» особливо наголошує на посиленні в цій роботі саме творчого начала: «Редагування слід розуміти як багатогранну творчу літературну роботу над текстом». Видана чверть століття тому, ця праця не втратила своєї актуальності й нині. В ній знаходимо немало суджень і висновків, які на відстані часу можуть переконливо опонувати, скажімо, нинішнім ініціаторам доконечної заміни використання в процесі редагування «досвіду попередників» формульними алгоритмами. Авторка звертає увагу на необхідність творчого підходу сучасного редактора на засвоєнні багатющого досвіду колег із минулого: «Редактору непросто висловити справедливе міркування про авторський матеріал, якщо предмет йому мало знайомий. Оцінити матеріал, а тим більше виправити його, редактор зможе лише тоді, коли він володіє тим багатством досвіду, яке було нагромаджено його попередниками...».

Називаючи редагуванням (у першому наближенні до нього) своєрідним видом інтелектуального випробування рукопису, згадуваний уже російський дослідник цієї проблеми А. Мільчин у своїх численних публікаціях на цю тему з‘ясовує сутність редагування, розкриває його закономірності, визначає основні поняття лише крізь призму «творчого розв‘язання редакційних завдань, які стоять перед редактором». В основу редагування учений поставив редакторський аналіз, професійно здійснити який без творчого підходу неможливо. Тому специфічний підхід до тлумачення відомим ученим поняття редагування ми можемо з цілковитою вірогідністю віднести до цього блоку визначень, що асоціює редагування передусім із творчістю: «Редагування – це процес, головна мета якого – на основі аналізу призначеного до видання твору встановити міру його суспільної цінності й торговельних перспектив, тобто міру відповідності змісту і форми твору його суспільному, соціально-функціональному призначенню та читацькій адресі, порівнюючи прогнозований вплив твору на читача у цілому і в деталях із тим, яким йому, на погляд редактора, бажано бути, і властивості, які має твір, з тими, які можуть забезпечити йому успіх на книжковому ринку, а також допомогти авторові придатного до видання твору посилити його позитивні сторони й усунути недоліки, виявлені в процесі редакторського аналізу».

Подібної точки зору на сутність редагування дотримується і львівська дослідниця Е. Огар.

В українській школі редагування найяскравішим виразником творчого начала в редагуванні є Р. Іванченко. Учений не випадково обрав предметом свого аналізу твори красного письменства, оскільки саме на таких текстах редактор найповніше може збагнути змістове наповнення своєї праці. І хоч повного, узагальненого, визначення сутності редагування в двох найголовніших книгах Іванченка («Рукопси у редактора», «Літературне редагування») не віднаходимо, своєрідний анатомічний «зріз» процесу редагування та трактування його природи здійснено в цих книгах повно і переконливо. Творчий процес народження будь-якого авторського твору Р. Іванченко схематично поділив на два етапи, або на дві черги: 1. Процес визрівання і реалізації задуму; 2. Процес шліфовки твору. Необхідність, на перший погляд, не бажаного й непотрібного посередництва редактора в реалізації творчого процесу письменника автором доведена тут із точки зору зумовленості такого посередництва «суспільною потребою суспільства». Редакторську роботу «другої черги», цю своєрідну шліфовку викладу, цей учений вважає фактично перевіркою тексту з позиції сприйняття. Лише з цієї позиції, він дає визначення редагування як «остаточного опрацювання тексту перед здачею до набору з позиції сприймання».

Російський дослідник Р. Абдуллін, критикував це визначення як таке, яке «збіднює значення редагування, зводячи його до обробки тексту перед здачею рукопису в набір». Він аргументував свою думку так: «Не враховує в своїй роботі результатів інших дослідницьких робіт в галузі редагування, а також директивних документів, у яких ці результати одержали своє відображення». Прикро, що російський дослідник, критикуючи українського вченого за звуженість і однобокість трактування поняття редагування, не добачив на наступній сторінці критикованої ним книги ті міркування Р. Іванченка, які дають підстави стверджувати: один із засновників української школи редагування вкладав у це поняття творчий (багатоаспектний) зміст.

Ось аргументи Іванченка: «На перший погляд може здатися, що обсяг редакторської роботи сміливо можна обмежити опрацюванням мови твору. Проте це на перший погляд. Саме виклад часто буває найбільш копіткою і громіздкою частиною редакторської роботи. Зовсім своєрідно можна, наприклад, розуміти і композицію твору. Тому і питання тематики, композиції, авторської позиції теж входять в загальний обсяг роботи редактора видавництва».

Передусім, як багатогранну творчу діяльність, як діалектичний цілісний процес розглядав редагування український теоретик і практик Д. Григораш. І хоч об‘єктом його дослідження були здебільшого журналістські матеріали, трактування змісту редагування виходило далеко за межі звичайних виправлень та змін: В розумінні Д. Григораша, редагування – це літературне опрацювання матеріалу для вміщення його на сторінках друкованого органу або передачі по радіомовленню чи телебаченню; підготовка редакційного оригіналу (в газеті, журналі) чи мікрофонного матеріалу (а радіо, телебаченні). Включає всі етапи роботи над рукописом, в тому числі техніку правки тексту, підготовку матеріалу до опублікування чи випуску в ефір. Передбачає мовностилістичну правку рукопису, сприяє популярності викладу, дотримання в текстах норм граматики, єдності стилістичних і жанрових особливостей журналістських виступів та ін.»

«Редагування - єдиний творчий процес, який охоплює всі сторони роботи над рукописом», - погоджується із усталеним твердженням ще одна українська сучасна дослідниця з Луганська С. Лобода.

Таким чином, головні висновкові квінтесенції з цієї групи визначень редагування можна сформулювати так:

- редагування є процес творчий;

- якісний і кількісний аспекти цієї творчості не підлягають ніякому мірилу, оскільки все залежить від стану самого авторського оригіналу, досвідченості редактора і виду майбутнього видання;

- стосується цей процес усіх етапів роботи автора з рукописом (редакторського аналізу, спільної розробки редактора і автора програми його вдосконалення майбутнього видання, безпосереднього доведення авторського і видавничого оригіналу до бажаного рівня якості на всіх його етапах аж до випуску видання у світ).