МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Кафедра реклами та зв’язків з громадськістю

ПОНЯТТЯ ПРО РЕДАГУВАННЯ

Реферат із дисципліни «Вступ до спеціальності»

Виконала: студентка 1 курсу, групи ВСРб 1-12-4 оД,

спеціальність «Видавнича справа та редагування»

Гуманітарного інституту

Мартиненко Олена Андріївна

Перевірив: старший викладач

Тишкевич К.І.

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….ст. 3

РОЗДІЛ 1…………………………………………………….ст. 4

1. Види (аспекти) редагування. Літературне

редагування……………………………………...….ст. 4

2. Інші види редагування………………………….....ст. 7

3. Нормативний зміст редагування………………….ст.

4. Творчий зміст редагування…...…………………...ст.

5. Творчо-організаційний зміст редагування…………..ст.

РОЗДІЛ 2…………………………………………………....ст.

1. Роль мови в суспільному житті…………………..ст.

2. Стильові різновиди української мови…………..ст.

ВИСНОВКИ…………………………………………….....ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …….……..ст.

ВСТУП

Поняття редагування входить в коло питань редакторської професії. Останнім часом посилився інтерес не лише до друкованого слова, до професії літератора, журналіста, редактора, але й сама літературна робота набула суспільної значимості. Праця літератора, журналіста, а особливо політичного журналіста стала частиною загальнодержавної справи. Варто згадати, як після гострої політичної статті можливе аж занадто сильне загострення відносин на політичному Олімпі, в яке, часом, бувають втягнуті великі маси населення держави.

Як і кожна професія, професія редактора має свої виробничі секрети, усталені прийоми і методику виконання роботи.

Запит на професію редактора, літературного редактора в сучасній Україні доволі широкий. Варто лише відкрити сторінку Інтернету по запиту “Редагування”, і можна побачити довгий список запитів і пропозицій по даній професії. Займатися редагуванням і коректурою сьогодні можна працюючи вдома. Коректорська праця – виправлення синтаксичних і орфографічних помилок. Редагування – це вже значно складніше: воно буває технічне, літературне, наукове. Часом треба скорочувати текст, знаходити логічні помилки, рецензувати. На сьогодні чимало таких пропозицій, бо правити текст необхідно і в Інтернеті. Така робота вимагає вродженої або набутої грамотності, навичок правки, уважності та охайності і, як правило, вищої філологічної освіти. Але в цьому випадку роботу краще шукати у видавництвах чи на біржах праці.

Розділ 1 Види (аспекти) редагування. Літературне редагування

Редагування, як цілісний творчо-організаційний процес, складається із сукупності різноманітних і послідовних дій автора чи спеціально підготовлених працівників, спрямованих на випуск у світ конкретного видання. Теоретики видавничої справи та редагування віддавна виділили в цьому процесі три найголовніші аспекти: політичний (або ідеологічний), науковий та літературний (або літературно-стилістичний). Називаючи такий поділ умовним, наприклад, М. Сікорський наголошує: «Редакторську роботу над змістом рукопису можна назвати політичним і науковим редагуванням, а роботу над формою рукопису (її композицією, мовою і стилем) – літературним редагуванням».

Наукове обґрунтування літературного редагування «як нерозривної частини єдиного складного і багатогранного процесу редагування» вперше в радянській теорії видавничої справи та редагування подав московський дослідник К. Билінський, з іменем якого пов‘язана розробка мовно- стилістичного аспекту теорії і практики редагування. Головними завданнями літературного редагування автор вважає: поліпшення мови, стилю та композиції твору.

М. Сенкевич також вважає літературне редагування «формою мовної діяльності» і до поліпшення мови стилю та композиції додає ще й «усю структуру рукопису».

З таких же позицій розглядають літературне редагування й автори виданого в Москві 1987 р. однойменного навчального посібника за редакцією Н. Валгіної. У посібнику відображені три аспекти цього виду редагування: підвищення інформативності мовних одиниць; посилення стильових і стилістичних якостей тексту; усунення мовних помилок і неточностей.

Найповніше, на нашу думку, зміст цього виду редагування визначив А. Мільчин: «Літературне редагування – редакторський аналіз оцінка і вдосконалення спільно з автором літературної форми твору, складова частина редагування, що виділяється лише за умов розподілу праці, коли науковий або спеціальний редактор займається аналізом і оцінкою змісту видання, виключно збоку наукового або спеціального, в той час як автор потребує допомоги й літературної». Концептуальний підхід до тлумачення поняття «літературне редагування» російського колеги повністю поділяє в своєму словнику львівська дослідниця Е. Огар.

З-поміж українських учених, хто першим всесторонньо дослідив теоретичні основи роботи редактора над літературною формою твору або літературне опрацювання тексту, варто виділити Н. Зелінську. Основним змістом наукової і навчальної дисципліни «Літературне редагування», яка з‘явилася в радянських навчальних закладах ще в 50-ті роки минулого століття, на думку дослідниці, є «саме літературне опрацювання твору». Звертаючи увагу на те, що в літературний аспект редагування дослідниками інколи вкладається різний зміст, Н. Зелінська однозначно не поділяє спроби деяких з них тлумачити це поняття «занадто розширено». Саме таким вона вважає твердження В. Терехової про літературне редагування.

Визначення ленінградської дослідниці, яке справедливо критикує Н. Зелінська, потребує окремого розгляду. Та на початку його варто навести повністю: «Літературне редагування – це галузь суспільно-політичної та ідеологічної роботи, яка включає до себе всі сторони роботи над рукописом, тобто це єдиний творчий процес, до якого входить оцінка теми, перевірка і виправлення викладу з точки зору ідеологічної і фактичної (наукової, технічної, спеціальної) перевірка та виправлення розробки теми, і, нарешті, літературна обробка тексту» (В. Терехова).

Уважне зіставлення взятого в лапки фрагменту тексту В. Терехової з поданим вище визначенням редагування К. Билінського легко приводить до печального висновку: в даному випадку маємо справу з елементарним плагіатом, грубо завуальованим однією принциповою підміною: до терміна «редагування» В. Терехова просто додає означення «літературне» - і далі фактично все без смислових змін. Цим самим було цілком підмінене змістове наповнення двох абсолютно різних понять – редагування та літературного редагування. Отож, у даному випадку можемо вести мову не про наукову цінність цієї дефініції, а про наукове сумління, професіоналізм, моральність дослідника, точніше, про відсутність цих якостей.

Що до «занадто розширеного» тлумачення поняття «літературне редагування» українським ученим В. Різуном, то воно потребує детальнішого аналізу.

Визначення літературного редагування як такого, яке цілком накладається на поняття редагування, входить, передусім, у суперечливість із усталеним у науковій і навчальній літературі уявленням про літературне редагування як один із видів реагування взагалі, як складову його частину, «яка виділяється лише при розділенні праці, коли науковий чи спеціальний редактор займається аналізом і оцінкою змісту роботи, що готується до видання, виключно з боку наукового або спеціального, в той час як автор потребує допомоги літературної».

Проте на запереченні такого трактування літературного реагування якраз і вибудовує систему своєї аргументації автор підручника «Літературне редагування». Так, він критикує позицію Д. Григораша, який відводив роль літературному редагуванню лише як лінгвістичну і який «буквально пішов за газетною практикою, в якій, всупереч логіці роботи з текстом, літературному редакторові відводилася роль правника-мовника». Такий підхід, продовжує В. Різун, підтримувався застарілим уявленням про мову лише як про форму змісту, ніби зміст можна творити поза цією формою, а потім «одягати» його в мовні форми.

Можна приводити й інші аргументи автора цієї концепції на користь перейменування складного процесу реагування на літературне редагування, а теорію і практику реагування – на «науку про літературне редагування». Але звернемося на початку до реакції наукової думки до такого нововведення. Цілком очевидно, що від початку воно не могло не мати своїх опонентів.

Першим із українських учених, який не погодився з таким широким науковим трактуванням літературного реагування, був З. Партико. Не полемізуючи з автором підручника «Літературне реагування», Партико цілком однозначно висловлює свою позицію: «Термін «літературне редагування», який останнім часом також використовують для назви цієї дисципліни, навряд чи варто вживати, оскільки він охоплює не всі, а лише деякі аспекти реагування – композиційний, інформаційний, лінгвістичний, психолінгвістичний та логічний.

Розважливо й переконливо спробував внести ясність у занадто розширене тлумачення В. Різуном понять «літературне редагування», «літературний аспект редагування», «літературний редактор» А. Кепелюшний. Не погоджуючись із таким підходом, він пропонує позбутися такої неув‘язки просто: «Ніщо не заважає тут замість «літературне реагування», «літредактор» уживати терміни «редагування», «редактор». І тоді збережеться повністю зміст усіх аспектів редагування – політичного, наукового, літературного. Тільки всі три види редагування виконуватиме одна людина – редактор».