15.Теорії становлення Русі. Етапи розвитку давньоруської державності (9-14ст.)

Відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на землях сучасної України почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. її перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — початок VII ст.).

Так само хибною є теза про скандинавське коріння терміна "Русь". Цей етнонім має місцеве походження і тісно пов'язаний з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні. З VII ст. він поширився на групу східнослов'янських племен Середнього Подніпров'я і став їх самоназвою.

Насправді Русь і Хозарія були паралельними утвореннями, що розвивалися в приблизно однакових хронологічних межах.

Писемні джерела засвідчують перші кроки в становленні централізованої держави на українських землях з VI ст. Важливим моментом у цьому процесі було заснування Києва, котрий, не лише став осередком політичної консолідації Полянського міжплемінного союзу, а й зайняв позиції головного політичного та соціального центру східних слов'ян.

Напри кін. VIII — у першій пол. IX ст. у Середньому Подніпров'ї склалося стабільне проукраїнське державне об'єднання Руська земля. До його складу ввійшли поляни, сіверяни, древляни. За правління нащадків Кия Руська земля посилила вплив на навколишні племена та активізувала зовнішню політику, спрямовану на зміцнення своїх позицій на чорноморських ринках. Наприкін. VIII ст. руський князь Бравлін фактично підпорядкував собі Таврійський півострів. У першій пол. IX ст. русини поширили свій вплив на значну територію Малоазійського узбережжя Чорного моря, що належало Візантії. У 839 р. руське посольство відвідало імператора франків з пропозицією дружби. Це свідчило про вихід молодої держави на міжнародну арену.

Починаючи з VII ст., постійним суперником Русі на південному сході стає Хозарський каганат, який прагнув підкорити деякі слов'янські племена. Однак, зміцнівши, праукраїнська держава зуміла протистояти експансії.

Важливим етапом в історії Руської землі був період князювання у Києві останніх представників династії Києвичів — Діра й Аскольда, що припадає, ймовірно, на 30-ті — поч. 80-х років IX ст. Територія держави охоплювала сучасні Київщину, Чернігівщину та Переяславщину.

Активні відносини Руська земля підтримувала і з деякими іншими країнами Близького Сходу та Європи. Це свідчило про утвердження її на історичній арені як могутньої держави середньовіччя, що впевнено входила в коло європейських народів.

На першому етапі утворення давньоруської держави (VIII-середина IХ ст.) Відбувається визрівання передумов, складання міжплемінних союзів і їх центрів - князівств, які згадуються у східних авторів. До IХ в. сходить поява системи полюддя, тобто збору з общинників на користь князя данини, яка в ту епоху, швидше за все, носила ще добровільний характер і сприймалася як відшкодування за військові та управлінські послуги. На другому етапі (2-ая половина IХ - середина Х ст.) Процес складання держави прискорюється багато в чому завдяки активному втручанню зовнішніх сил - хозар і норманів (варягів). ПВЛ говорить про набіги войовничих мешканців Північної Європи, котрі змусили ільменських словен, кривичів і угро-фінські племена чуді і весі платити данину. На Півдні ж хазари збирали данину з полян, сіверян, радимичів і в'ятичів.

Третій, завершальний етап складання держави починається з реформ княгині Ольги. Помстившись древлянам за смерть свого чоловіка, вона встановлює фіксовану норму данини, а для її збору влаштовує "цвинтарі", що стали опорою князівської влади на місцях. Політика її сина Святослава (964-972), прославився перемогою над Хазарією і походами на Дунай, що закінчилися невдачею, вимагала мобілізації значних сил на зовнішні завоювання. Це трохи затримало внутрішнє улаштування руської землі.

Наступним рішучим кроком, завершальним створення держави, стає заміна Володимиром племінних князів своїми синами, покликаними захищати нову віру і зміцнити владу київського князя на місцях. Тим самим він перетворив Руську землю у володіння роду Рюриковичів. Зміцнення влади дало йому можливість організувати населення всієї країни для створення потужних оборонних рубежів на південних кордонах і переселити сюди частина словен, кривичів, чуді і в'ятичів. Сам великий князь, якщо згадати билини, починає сприйматися народним свідомістю не як воїн - захисник, а як глава держави, організуючий охорону його рубежів.