13. Політичний феномен Хозарського каганату 7-10 ст.

Хаза́рський кагана́т, Хозарія, Хазарія (650—969) — середньовічна держава, створена кочовим народом хозар. Виділилася з Західно-Тюркського каганату. Контролювала територію Північного Кавказу, Нижнього і Середнього Поволжя, сучасного північно-західного Казахстану, Приазов'я, північну частину Криму, а також степи і лісостепи Східної Європи до Дніпра.

Хозарський каганат впродовж VII – Х ст. відігравав провідну роль у Східній Європі.

Він здійснив величезний вплив на етнічні процеси в цьому регіоні. Територія каганату

охоплювала величезний степовий простір від Дніпра до Заволжя, включаючи Крим,

лісостеп Подонья, Північний Кавказ.

Першопочатково Хазарія була типовим кочовим ханством. Політичні традиції і тітулатуру вона успадкувала від Тюркського каганату.

На чолі держави стояв каган. Формально він володів всією повнотою військової і адміністративної влади, але не мав апарату для нав'язування своїх рішень. Положення каганів залежало, перш за все, від здатності успішно отримувати військову здобич і розподіляти її серед шляхти. Іншою важливою опорою їх влади була сакралізація. Каган був головою поганського культу і наділявся в очах підданих надприродними здібностями. Його влада вважалася встановленою Небом. Стати каганом міг тільки член одного царського роду, влада в якому передавалася за прийнятою у тюрків сходовою системою від старшого брата до молодшого. Іноді ретроспективно вважають, що хазарами правив тюркський рід Ашина. До середини Х століття каганський рід опинився на межі виродження, і один з його представників, якщо вірити джерелам, торгував на базарі.

Віра в божественну силу правителя приводила до того, що у разі нещастя, що відбувалося з країною, його могли звинуватити в невдачах і змістити. Його життя підлягало строгій регламентації, фактично могла бути перетворена на суцільні заборони. При зведенні на престол кагана душили шовковим шнуром, і він в напівнепритомному стані винен був сам назвати число років свого правління. Після закінчення цього терміну його вбивали. У доїудейський період династія каганів міцно контролювала армію і тому легко уникала сакральних обмежень. Проте після піднесення іншого клану хазар, що сповідав юдаїзм, реальна влада опинилася біля другої особи в державі — бека. На івриті його називали «мелех» — цар, араби передавали його посаду як «халіфа» — буквально «заступник» або «малік» — правитель. Влада усередині нової династії, очевидно під впливом юдаїзму, стала передаватися вже строго від батька до сина.

У новій системі за каганом залишилися сакральні функції (формально більш значущі), а всіма земними справами керував бек. При цьому бек надавав кагану ритуальні почесті, що межували з приниженням. Входивши до нього, він ставав на коліна і тримав в руках гілку, що горіла. Каган ізольовано жив в своєму палаці, виїжджаючи зазвичай лише раз на рік на чолі урочистої процесії або у разі лих, що посягають на країну. Що визнаються сусідніми поганськими народами і що мали непохитний авторитет у рядових хазар кагани служили важливим стабілізуючим чинником до самого кінця Хозарської держави.