6.Організація влади та нормативна регуляція поведінки в умовах первісного ладу.

На зміну відносно аморфній праобщині прийшла виразно окреслена й стала родова община. Водночас первісне суспільство набуло й складнішої структури: два дуально-екзогамні роди утворили зародок нової соціальної спільності — племені.

Початкові племена не являли собою одного цілого, зв'язки між родовими общинами, що входили до них, обмежувалися взаємошлюбністю і, мабуть, деякими більш-менш епізодичними заходами — мисливськими облавами, обміном, шлюбними та іншими церемоніями. Та поступово зв'язки міцніли й ускладнювалися. Підтримуваний взаємними шлюбами контакт зумовлював дедалі регулярніше господарське співробітництво, обмін культурними цінностями, мовний взаємовплив. Цей процес простежується археологічне: на час мезоліту виникають локальні варіанти культури, що об'єднують групи стоянок і свідчать про поступову консолідацію родових общин у ширші колективи — племена. Проте, як показують етнографічні дані, племена поки що лишалися переважно етнічними спільностями й лише незначною мірою— спільностями потестарними. Інакше кажучи, племена мали своє ім'я, свою територію, свій діалект, свої культурно-побутові особливості, але в них здебільшого ще не було племінного самоврядування, ради, вождя та інших ознак розвинутого племінного ладу. Для раннього етапу родоплемінної організації характерна незначна, хоча й дедалі більша, роль племені та дуже велика, домінуюча роль роду.

Рід управлявся на основі принципів первіснообщинної демократії. Його найвищим органом були збори всіх дорослих однородців, які спільно вирішували основні питання господарського, громадського та ідеологічного життя. При цьому, природно, особливий авторитет мали зрілі, з багатим досвідом люди, з яких обирали ватажків — найвпливовіших жінок і чоловіків. Ватажки керували виробничою діяльністю однородців, виконували громадські церемонії, залагоджували суперечки, вели перед під час воєнних сутичок. Хоч їхня влада ґрунтувалася лише на особистому авторитеті, повазі однородців до їхніх непересічних рис, досвідченості, знань, вона була цілком реальною владою. Коли б хтось наважився вчинити щось всупереч популярному вождеві, писав про андаманців дослідник їх Редкліфф-Браун, йому довелося б мати справу з більшістю тубільців, у тому числі з багатьма своїми власними друзями. Це й зрозуміло: влада ватажка завжди служила інтересам усього роду і по суті була лише конкретним, повсякденним втіленням влади самого роду.

А ватажки були хранителями родових норм, тобто обов'язкових правил поведінки однородців. Ці норми — правила взаємодопомоги, Взаємозахисту, екзогамії тощо — відповідали життєво важливим інтересам колективу, і, як звичайно, їх неухильно дотримували. Крім того, застосовуючись з покоління в покоління, вони набували сили звички, а згодом ставали звичаями. Та все ж таки траплялося, що у відносинах між однородцями давалися взнаки залишки тваринного егоїзму й норми родового співжиття порушувалися. Це вимагало застосування заходів громадського впливу — не лише переконування, а й примусу. Серйозні провини викликали різні покарання: биття, калічення, а в особливо тяжких випадках навіть смерть або, що по суті було те саме, вигнання з роду. Така, в аборигенів Австралії, веда, сеноїв людина, що порушила правила екзогамії, повинна була покинути однородців або вмерти. Та хоча б які суворі були родові норми, хоч як безжально підпорядковували вони інтереси окремої особи інтересам колективу, вони ніколи не давали будь-яких переваг одним однородцям перед іншими.