- •4,5. Історіографія історії держави і права
- •6.Організація влади та нормативна регуляція поведінки в умовах первісного ладу.
- •7.Визрівання інститутів класового суспільства та шляхи формування держави і права.
- •9. Організація влади та управління в Боспорській державі 5ст. До р.Х.-4 ст. До р.Х.
- •13. Політичний феномен Хозарського каганату 7-10 ст.
- •14. Перші прояви державного життя у східних словян. Антський союз у 4-6 ст. Дуліби та інші «літописні племена» в 7-9ст.
- •15.Теорії становлення Русі. Етапи розвитку давньоруської державності (9-14ст.)
- •16.Державний лад та організація управління в Київській Русі 9-12ст.
- •Великий князь
- •Боярська рада
- •Органи управління
- •19. Соціальна структура київської русі та її юридичне оформлення 10-13ст.
- •21. Джерела давньоруського права: класифікація, зміст і характеристика.
- •22.Правова система Київської Русі: загальний зміст основних галузей права.
- •Цивільне право
- •Спадкове право
- •Кримінальне право
- •25. Давньоукраїнське звичаєве право: історія вивчення, сутність і значення.
- •27. Державний лад в українських землях вкл в сер. 14ст.
- •30. Релігійне життя і взаємини християнських церков в Україні 14-17ст.
- •Реформаційний рух
- •Берестейська унія 1596 року
- •31. Міське життя і магдебурзьке право пізньосередньовічній Україні.
- •33. Основні риси кримінального права вкл.
- •34. Основні риси цивільного права вкл.
- •35.Основні риси сімейного права вкл.
- •36. Судоустрій та судочинство у вкл, Короні Польській та Речі Посполитій.
- •37.Польсько-литовські державні унії та створення Речі Посполитої.
- •39. Адміністративний та війчьково-політичний устрій Запорізької Січі.
- •40. Закріпачення українського селянства.
- •41. Козацько-селянські повстання 16-17ст.
- •43. Політика б. Хмельницького.
- •47.Основні риси кримінального права Гетьманщини
- •Покарання
- •48. Сновні риси цивільного права Гетьманщини
- •Речові права
- •49. Основні риси сімейного права Гетьманщини.
40. Закріпачення українського селянства.
За правовим становищем селяни поділялися на приватновласницьких (тих, хто проживав на землях магнатів, шляхти, духовенства) і на державних (мешкали на королівських землях).
Приватновласницькі селяни всередині XVI ст. мали різний ступінь залежності і поділялися на три групи:
1) вільні селяни, які мали право переходу від одного власника до іншого;
2) напіввільні, які мали право переходу, але з певними обмеженнями;
3) залежні, які втратили таке право.
Загальна тенденція виражалася в поступовому закріпаченні всього українського селянства.
Після Люблінської унії цей процес посилюється. В селах повністю ліквідується громадське право самоврядування: забороняються сільські віча, усуваються копні суди. Селяни втратили право полювати на звіра, закладати в лісах пасіки, ловити рибу в річках та озерах, рубати ліс. Після волочної реформи 1557 року було проведено перемірювання ґрунтів і зменшено розмір землі, якою міг володіти селянин. Кращі ґрунти пани забирали собі. Селянське господарство обкладалося податками на зерно, худобу, птицю, бджоли. Панщина з 13— 14 днів на рік досягла 2 днів на тиждень.
В "Уставі на волоки" підкреслювалося, що не тільки селянське майно, а й сам селянин належав панові.
У Другій половині XVI ст. польський уряд видає ряд універсалів, які забороняють селянам переходити з місця на місце без дозволу власника. "Артикули" Генріха Валуа 1573 року запроваджували в маєтках необмежену панщину "з волі пана".
Статут 1588 року майже остаточно закріпачив селянство. Селянин, який прожив на землі пана 10 років, ставав кріпаком. Якщо Статут 1566 року визначав 10-річний термін розшуку втікача, то Статут 1588 року збільшив його до 20 років. Підкреслимо, що ще не можна говорити про загальне і повне закріпачення селян, оскільки не було встановлено права безстрокового розшуку селян-втікачів.
Пан повністю регламентував усі повинності своїх селян, розпоряджався не лише їхнім майном, а й життям. Селяни підлягали суду власника землі. Отже, узаконювалася необмежена сваволя пана щодо своїх підданих, яких пан міг закувати в кайдани, кинути до в'язниці, посадити на палю.
Меншу частину селянства України складали державні селяни. Вони проживали на землях, які до 1569 року були власністю Великого князя Литовського, а після Люблінської унії — короля Польського і не були ще роздані у власність панам та шляхті. Такі землі називались "королівщина", або "королівські староства". В більшості з них у другій пол. XVI ст. були створені фільварки. Отже, на державних селянах фактично лежав той же комплекс повинностей, що і на панських селянах.
Найбільш жорстоким був соціальний гніт на західноукраїнських землях. Після колонізації Лівобережжя і створення вільних слобід тут формуються дві категорії людей: ті, що залишили рідні землі і втекли від панського гніту, і ті, що народилися та виросли в цих слободах і не знали цього гніту. Через деякий час останні складуть основу волелюбного козацтва, головний кістяк народно-визвольного руху.