22.Правова система Київської Русі: загальний зміст основних галузей права.

Основними джерелами права в Україні-Русі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією, княже законодавство, Руська правда.

Найдавнішим джерелом було звичаєве право. З часом норми звичаєвого права були санкціоновані державою і стали правовими нормами. Але норми звичаєвого права не загинули, наприклад, вони продовжували залишатись головним джерелом права для общинного суду.

Руський закон вимальовується як добре створене, самобутнє законодавство, яке суворо карає за злочин проти особи, власності. Система права

Київської Русі відповідала розвинутому суспільству. Таким чином, це свідчить, що тут законодавство існувало задовго до Руської правди. Із аналізу текстів договорів випливає, що в них виражене змішане русько-візантійське право.

Цивільне право

Норми Руської правди не лише захищають приватну власність (рухому і нерухому), а й регламентують порядок ЇЇ передачі у спадок, за зобов'язаннями та договорами. Багато статей Руської правди стояло на охороні приватної власності на землю. За переорювання межі передбачався штраф у 12 гривень.

Досить розвинутим було в Київській Русі зобов'язувальне право. Руська правда регламентувала як зобов'язання за нанесення шкоди, так і зобов'язання із договорів.У першому випадку передбачалось повне відшкодування вартості. Так, якщо хто-небудь зламав спис або щит, то зобов'язаний був відшкодувати вартість зіпсованої речі (ст. 18).

Спадкове право

Руська правда розрізняє два види спадкування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не залишив заповіту, набувало сили спадкування за законом.До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася дружина померлого. Якщо вона в другий раз виходила заміж, то призначався опікун із числа близьких родичів опікуваних. Винагородою для опікуна було те, що він користувався доходами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина (ст. 99—100).Дружина померлого отримувала в своє розпорядження частину майна "на прожиток" (ст. 93), а сестру брати повинні були видати заміж, виділивши їй придане (ст. 95).

Кримінальне право

Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. Об'єктами злочину були особистість і майно. Об'єктивна сторона злочину розпадалася на дві стадії: замах на злочин (вийняти з піхв меч) і закінчений злочин. Руська правда мала уявлення про перевищення меж необхідного захисту (якщо злодія вб'ють після його затримання). До пом'якшуючих обставин закон відносив стан сп'яніння, до обтяжуючих—корисливий умисел. Суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, продані в холопство. Із самого початку кримінальне право оформлюється як право-привілей. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не захищались законом. Руська правда ставила питання і про суб'єктивну сторону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та пограбування" (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж покараннями, що і вбивство чоловіка.

Руська правда знала такі види злочинів:

— злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні ушкодження, побої, образа словом;

— майнові злочини, якими вважалися: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псування межових знаків.