21. Джерела давньоруського права: класифікація, зміст і характеристика.

Найдавнішим джерелом права було звичаєве право. В умовах первісного суспільства поведінку людей регулювали звичаї. З виникненням держави панівні верстви почали пристосовувати звичаї до своїх інтересів, санкціонували та застосовували їх примусово силою державних органів. Так виникло звичаєве право, яке тривалий час мало силу правового джерела в Україні. Насправді вони міцно вкоренилися в суспільні відносини, продовжували їх регулювати й надалі. Система норм звичаєвого права існувала в усній формі, тому значна частина звичаїв, на жаль, не дійшла до нас, оскільки не була зафіксована ні у збірниках права, ні у літописах.

Другим джерелом права були русько-візантійські договори 911, 944 та 971 рр. Це міжнародно-правові акти, в яких відображено норми візантійського та давньоруського права. Вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії. Тут зафіксовані норми кримінального, цивільного права, визначені права та привілеї феодалів.

Устав Володимира Великого з'явився у 995-996 рр. у вигляді грамоти, яка визнавала право церкви на застосування норм церковного законодавства. Пізніше документ було доповнено рядом статей. Зокрема тут фіксується факт хрещення Русі, відображаються договірні відносини між княжою і церковною владою; визначається місце церковної організації в державі; забезпечується право "десятини", тобто відрахувань десятої частини доходів від надходжень: княжих, торговельних, митних, судових. Міри покарання, окреслені в статуті, здебільшого обмежувалися грошовими стягненнями та церковними покаяннями.

Устав князя Ярослава Мудрого становив наступний етап письмового оформлення правового становища давньоруської церкви. Його князь склав із митрополитом Іларіоном у 1051-1054 рр. Ця пам'ятка правової культури Київської Русі містить систему правових норм, що регулювали порядок укладення шлюбу і шлюбні відносини; стосувалися стосунків церковної та світської влади; визначали правовий статус служителів церкви, закріплювали їхні привілеї. Забороняли розривати шлюб без провини одного з подружжя. Було встановлено санкції за народження позашлюбної дитини, за позашлюбні статеві стосунки, за такі ж стосунки між родичами, свояками, з іновірцями, блуд із черницею, скотолозтво, побиття дружиною чоловіка, бійку між жінками, наклеп на чужу дружину, непокору батьківській волі.

Із запровадженням християнства і перетворенням його на державну релігію велику роль відіграє канонічне право. Біблія як джерело канонічного права. Сумніву, що Біблія є пам'яткою світової історії та культури, немає. Але ж вона є і багатющим джерелом публічного і приватного права, звичаїв багатьох народів, криє у своїх сторінках віковічну людську мудрість. Біблія відверто називає протиправними дії, за які має карати держава: убивство, зрада, крадіжка, розпуста, неправдиві свідчення і лжеприсяга, образа батька та матері, зневага до закону, ігнорування закону суддями тощо. Керуючись давнім уявленням людей про справедливу відплату за скоєне (покарання за принципом таліону, самосуд), автори Біблії наполягають, що держава повинна чітко окреслити дії, які вважають злочинами, та встановити покарання за них ("Око за око, і зуб за зуба" - зазначено в Старому Заповіті). Вагоме місце в Біблії посідають засади приватного права, там визначено основні види цивільних договорів - купівлі-продажу, дарування, пожертви, підряду, управління майном, позики: "Хто просить у тебе - то дай, а хто хоче позичити - не відвертайся". На сторінках Біблії знаходимо положення щодо сімейного права: "Поважай батька свого та матір".

Найважливішою пам'яткою права Давньоруської держави є Руська Правда, яка зберегла значення впродовж століть після загибелі держави, в якій створена. Ця пам'ятка права має значення не лише як правове джерело Київської держави, а й як джерело пізнання розвитку державної організації та господарства країни. Тут зберігається, хоча і з певними обмеженнями, інститут кровної помсти. Предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь знаті, її сімей і майна. Відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння. Чітко проглядається захист засобами права феодальної власності на землю. Закріплено безправ'я холопів.