32Кодифікація Юстиніана

Після видання кодексів Грегоріана, Гермогена та імп. Феодосія імператорські конституції видавалися й далі, в той час як багато з них виявилися вже скасо­ваними. Отже, постала конча потреба в перегляді кодексів та їх доповнень., Панівний клас Римської імперії був зацікавлений в анулюванні застарілих норм-і в оновленні права. На здійснення цієї мети була спрямована і.політика в, га­лузі законодавства. Уже Феодосій II мав намір зробити загальний перегляд як конституцій, так і юридичної літератури, і укласти єдиний цілісний звід, але задум свій не здійснив. Виконав цей план у найширшому масштабі візантійський імператор Юстиніан.

Величезна праця складання Юстиніанівського зводу виконувалась під ке­рівництвом видатного юриста того часу Трибоніану в декілька прийомів і в порівняно короткий термін.

Насамперед Юстиніан вирішив упорядкувати конституції, які були видані після Теодозіанського кодексу, і переглянути попередні кодекси, вилучити все застаріле, а діюче об'єднати в один збірник.

З цією метою Юстиніан у лютому 528 р. призначив комісію з десяти осіб, серед яких був і згаданий Трибуніану. Через рік комісія закінчила свою роботу і в квітні 529 р. був обнародуваний Кодекс Юстиніана і тим самим анульовані попередні кодекси.

Кодекс являє собою збірник імператорських конституцій і складається з 12 книг. Кожна книга ділиться на титули (підрозділи в ряді законів), а титули - на параграфи. Книга І містить конституції, які торкаються церковного пра­ва, джерел права і різних імператорських чиновників; книги 2-8 - цивільне право; книга 9 - кримінальне право; книги 10-12 - положення про державне управління. Усередині титулу розміщені окремі конституції у хронологічному порядку.

Систематизувавши конституції, Юстиніан приймає рішення упорядкува­ти юридичну літературу. З цією метою в грудні 530 р. була створена нова . комісія, в складі якої працювали представники правових шкіл Константино­поля, Беріте та інших міст. Комісія мала досить складне завдання: треба було зібрати всі твори класичних юристів, зробити з них витяги і все застаріле ви­лучити, замінивши новим, а всі розбіжності усунути. Врешті, весь цей матеріал треба було відповідно систематизувати.

Це складне завдання комісія виконала в надзвичайно короткий термін. Уся зібрана юридична література була переглянута, систематизована і зведена в єдине ціле. У грудні 533 р. цей величезний звід одержав назву Дигести, або Пандекти, був опублікований і вступив у дію.

Дигести становлять центральну частину Юстиніанівського зводу, найб­ільшу за розмірами і найціннішу за своїм змістом. Усі цитати розподілені в 50 книгах, які своєю чергою поділяються на певну кількість титулів з відповідни­ми заголовками. У середині кожного титулу теж у певному порядку розміщені цитати, кожна з яких починається із зазначення автора і твору, з якого вона взята.

Треба зазначити, що в період абсолютної монархії практика римського права часто відступала від тих положень, які були з такою майстерністю зроблені класичною юриспруденцією. Але при всьому тому вже та обставина, що в основу Юстиніанівського зводу були покладені твори класичних юристів, оз­начало для того часу безспірне відновлення римського права, повернення до його кращих начал. Завдяки Дигестам класична література була збережена від повної загибелі, а її багатющі плоди захищені від безнадійного викривлен­ня.

Водночас з роботою над укладенням Дигестів під загальним керівницт­вом Трибоніану професорами Теофілом і Доротеєм був укладений переважно для навчальних цілей офіційний елементарний підручник цивільного права, який отримав назву Інституції. У листопаді 533 р. Інституції були санкціоно­вані і вступили в дію.

Головним джерелом Інституцій був однойменний твір римського юриста Гая, побудований за принципом поділу права на три групи: 1) про осіб; 2) про речі; 3) про форми процесу. Аналогічно побудовані й Інституції Юстиніана.

Але поки укладались Дигести та Інституції, законодавство невпинно роз­вивалося, що змушувало уряд переглянути низку спірних питань. Деякі з них були замінені самим Юстиніаном, який оголосив у вигляді наказів 50 нових рішень.

Упродовж цих років законодавча діяльність і справді пожвавлюється: у

529 р. було видано майже 80 конституцій, у 530 - близько 130, у 531 - майже

100. Отже, коли робота над Дигестами та Інституціями була завершена, Ко­

декс, виданий у 529 р. багато де в чому вже застарів. Щоб узгодити з новими

частинами Юстиніанівського зводу, комісія переробила його заново, і в лис­

топаді 534 р. цей Кодекс був опублікований у новій редакції .

Отож до Кодексу Юстиніана увійшли всі закони римських імператорів, видані з часів правління імператора Андріана (117-138) до 534 р. У це число входили закони самого Юстиніана, видані ним до 534 р. Накази, які виходили після того, називалися новелами, і деякі з них набули істотного значення, спри­чинивши повну реформу в деяких галузях права (наприклад, у галузі спадкування). Юстиніан планував у міру нагромадження новел їх системати­зувати, але його задум залишився нездійсненим. До наших днів дійшло декілька частин збірників новел, які розглядаються як остання, завершальна частина Юстиніанівського законодавства.

На думку Юстиніана, усі названі частини кодифікації мали становити єди­ний Звід права, хоча вони й не були тоді об'єднані однією загальною назвою. Лише у Середньовіччі, коли відродилося вивчення римського права (почина­ючи з XII ст.), весь Юстиніанівський звід набув загальної назви Corpus juris civilis - Звід цивільного права. Під цією назвою він відомий і тепер. /

Кодекс та інституції Юстиніана у Візантії.

За часів Юстініана було проведено велику роботу щодо систематизації права:

   Першим за часом було отворено Кодекс, який являв собою звiд iмператорських конституцiй. Спочатку малось на метi лише впорядкувати конституцiї, якi накопичились за останнi сто рокiв, але потiм Юстиніан змiнив пiдхiд, визначивши завдання бiльш широко: не лише обробка законодавства за останне столiття, але и перегляд вже iснуючих кодифiкованих актiв (кодексiв).    В лютому 528 року Юстиніан видав єдикт, котрим оголосив склад комiсiї, а також визначив завдання останньої. Вона мала обробити матеріали, якi увiйшли до Кодексу Теодосiя, виключити з нього те, що застарiло, а також доповнити його законодавчими актами бiльш пiзнього перiоду.    Кодекс другого, виправленого, видання був опублікований I8 листопада 534 року i набрав чинностi 29 грудня того ж року.Кодекс мiстить близько 4600 конститущй, починаючи з Адрiана. Найбiльша кiлькiсть з них належить Адрiану — I200, Северам — 880, Юстиніану — 400. Усi конституцiї, що увiйшли до його видання, набули сили, тi ж, якi з нього були вилучені, втратили чиннiсть.Кодекс Юстиніана подiлено на I2 книг. Впадає в око значний обсяг матерiалу, який стосуеться питань приватного права. Йому вiдведено книги з 2 по 8 (сiм з дванадцяти, тобто бiльше половини загальної кiлькостi). 9 книга присвячена криминальному праву, 1012 — адмiнiстративному.    При вивченнi результатів систематизації Юстинiана бiльшої уваги, з точки зору засвоення положень Римського права у Вiзантiї , вимагають Дигести та Iнституцiї. Це пояснюеться тим, що саме в них було збережено дух i засади Римського приватного права.    Концепію створення Дигест було визначено у конституцiї Юстинiана вiд I5 грудня 530 року “Deo auctore”.    Згiдно з нею усiм авторитетам в галузi права минулого мала надаватись однакова увага — нiхто не визнаеться кращим або гiршим у всiх питаннях, але деякi кращi у тому чи iншому. “I не судiть про те, що е кращим i бiльш справедливим за бiльшiстю авторитетiв, бо думка одного и гiршого може переважити у якомусь питанні думки багатьох i бiльш високих...” Крiм того, у старих роботах можна було робити скорочення та замiну застарiлих термiнiв новими.    В грудні 533 року комiсiя доповiла про завершення роботи (тобто пройшло рiвно три роки з дня створення ïï), а 30 грудня 533 року Дигести набрали чинностi.    Структурою Дигести у загальному виглядi нагадують Кодекс. Приблизно схожi вони и спiввiдношенням обсягу матерiалу з тiєю рiзницею, що питома вага приватного права тут ще бiльша. Чи не найбiльша вiдмiннiсть структури у тому, що Кодекс починався з церковного права, якого не було i не могло бути у Дигестах.    Ось як виглядае структура Дигест Юстинiана: книга 1 — загальні положения про право та державу, книги 246 присвячені питанням приватного права, матерiал тут розмiщено за схемою преторського єдикту ,книги 47—48 — кримінальне право та процес, книга 49 — оскарження, фінансове, вiйськове право, книга 50 — муніципальне право, завершальнi положения.    Книги не мають власних найменувань, в той час як титули, на якi подiляються книги, опорядженi заголовками, котрi у багатьох випадках вiдтворюють рубрики “постiйного едикту”, а також нерiдко спiвпадають з назвами вiдповiдних титулiв Кодексу Юстинiана. Титули, у свою чергу, подiляються на фрагменти, кожен з яких є витягом з одного iз творiв одного з правникiв. Якоїсь субординації (за авторитетом, часом написания твору, його обсягом тощо) не прослiдковується, але великі фрагменти для зручності подiлено на параграфи. Специфiчною рисою викладу матерiалiв в Дигестах є те, що кожен фрагмент починаеться з вказiвки на те, хто е автором витягу i з якого твору.    Що стосуеться загальної характеристики змiсту Дигест, то тут варто звернути увагу на цiкаву деталь: з одного боку, вони охоплюють коло питань ширше, нiж тi, якi вiдносяться до приватного права. Але з iншого — вони “не перекривають” повнiстю вiдносини приватного права, залишаючи частину з них Кодексу Юстиніана.    Крiм того, особливiстю Дигест є наявнiсть у ïхньому тексті iнтерполяцiй, тобто доповнень, змiн або уточнень, зроблених у стародавшх текстах комiсiєю за укладенням Дигест. Такi змiни текстiв провадились на пiдставi вказiвки Юстиніана, зробленої у конституцiї вiд I5 грудня 530 року, i, як вважають бiльшiсть романiстiв, мали метою пристосування архаїчних положень до потреб практики Вiзантiї.    Робота над Iнституціями почалась протягом останнього року компiляцiї Дигест. Безпосередньо цим займались Трибонiан, Теофiл та Доротей. У основу Iнституцiй Юстинiана було покладено Iнституциії Гая. Порiвняння оригінального тексту та переробки комiсiї показуе, що змiни и доповнення торкнулись, головним чином, тих положень, де були застарiлi терміни або посилання на законодавчi акти, якi' втратили чиннiсть. При висвiтленнi окремих питань використано Iнституцiї Флорентiна, Марцiана та Ульпiана.    Система Iнституцiй виглядала таким чином: вступ i чотири книги: I — особи, ІІ — речовi права, у тому числi спадкування за заповггом, ІІІ — спадкування за законом, загальні положения зобов'язань та контракти, IV — делiкти та норми процесуального права, а також деякi положення публiчного права. Книги поділено на титули, титули — на фрагменти.

?Дігести – основна частина кодифікації Юстиніана у Візантії.

Дігести являються найбільшою за об’ємом і найважливішою частиною кодифікації Юстиніана. Поява цього збірника була обумовлена тим, що, як вказував Юстиніан „уся генеалогія законів, що уходить корінням до часів заснування міст Рима та Ромула, настільки заплутана, що розширилася до безкраю і опанувати її не дано ніяким природнім даруванням людини”.

В комісію по створенню Дігестів, яку очолив також Трібоніан, увійшло 4 професори академій та 11 адвокатів. Головним завданням було вибрати найкращі фрагменти із творів класичних римських юристів (І–III ст. н.е.) і поєднати їх таким чином, щоб скласти логічний збірник, який був би придатним для використання діючими суддями та адвокатами-практиками.

Комісією було досліджено 2000 творів 39 видатних римських юристів і видано збірник, який складався з 50 книг. Так, як і при роботі над кодексом Юстиніана, комісія вибирала з творів юристів минулого тільки те, що можливо було застосувати в умовах теперішнього часу, а тому також отримала право вносити у фрагменти певні доповнення та зміни, які пізніше отримали назву emblemata Triboniani.

За своєю будовою кожна з 50 книг поділяється на титули, які мають свою назву (їх було три), включає фрагменти, що містять назву, в якій зазначається ім’я юриста; твір, з якого береться фрагмент; та параграф.

Внутрішня системи Digesta включає: загальну частину, зокрема кн.1 трактує загальні питання права, містить короткий нарис історії права і публічне право; кн.2-46 присвячені приватному праву, зокрема питанням речового права - кн.6-8; зобов’язального права - кн.9-19; особистим правам та сімейному праву - кн.23-27; спадковому праву - кн.28-38. Всі інші книги, за винятком кн.47 та 48, що відносяться до кримінального права та процесу, а також кн..47 (тит.14 та наступні) та кн.50 (тит.1-11 та 15), що мають своїм предметом окремі інститути публічного права, а саме адміністративне право, право імунітету, посольства тощо, складають доповнення до різних частин вказаної внутрішньої системи. Титул ХVI кн.50 „Про значення слів” являє собою тлумачний словник римських юридичних термінів, а титул ХVII цієї ж книги „Про різні правила середньовічного права” містить роз’яснення забутих термінів епохи дії Законів ХII таблиць та преторського едикту.

?53. Епанагога у Візантії.

У 872 р. була створена юридична пам'ятка - Прохірон. Звід законів був викладений простою мовою для розуміння широкими народними верствами. Між 884 і 886 pp. Василем І було видано посібник із застосування діючих правових норм - Епанагога. В ньому, зокрема, регулювалися взаємовідносини православної церкви з державою. За імператора Лева VI (886-912) на зміну Дигестам Юстиніана вводилися т. зв. «Базилики», що складалися з 8 томів у 60 книгах. Після імператорів македонської династії візантійське право зазнало відносно невеликих змін, переважно непринципового характеру. На початку 20-х років X ст. було відновлено право общинників на першочергову купівлю земель своїх односельчан. Далі таке ж право отримали общини і на купівлю дінатських земель. Продані ж за останні 30 років селянські наділи підлягали поверненню колишнім власникам - селянам. Цю ж лінію продовжив імператор Василь II, який у 996 р. оголосив дінатами тих розбагатілих общинників, які користуючись правом першочергової купівлі, зосереджували в своїх руках землі розорених сусідів; віднині общини мали право вимагати повернення своїх земель, незалежно від того, коли ці землі були утрачені!

Така турбота влади щодо збіднілих общинників пояснювалася військовими потребами: з селянської ділянки певної цінності виставлявся воїн-вершник, меншої цінності - військовий моряк або піхотинець. Якщо ж ділянка дробилася (наприклад, в результаті успадкування), військовослужбовця виставляли «у складчину». Але зміни у військовій справі потягнули за собою і соціальну перебудову суспільства. У війську зросла роль важкоозброєної кінноти. Разом з підвищенням вартості спорядження вершника, зростали і розміри (та вартість) ділянки, від якої виставлявся вершник-стратіот. Власник такої ділянки по суті ставав дрібним вотчинником, чиє становище в загальній селянській масі суттєво вирізнялося. Втрата колишнього значення на полі бою піхоти, навербованої з бідніших вільних селян, вела до того, що ця категорія населення втрачала підтримку держави і швидко почала закабалятися.

Для того, щоб поставити собі на службу церкву і монастирі, а також високопоставлених сановників, імператори в Х-ХІ ст. починають практикувати роздачу т. зв. солемніїв - права залишати собі частину чи навіть усі державні податки з сіл чи округів. У XI ст. з'явився особливий вид солемнія - т. зв. пронія, яка крім права пожиттєвого збору податків на свою користь з певної території включала в себе і право управляти цією територією.

Тим самим у Візантії наприкінці XI - на початку XII ст. (тобто дещо пізніше, ніж у Західній Європі) завершується оформлення основ феодальних відносин та становлення основних класів феодального суспільства.

Водночас проходить подальше удосконалення державного апарату. Кількість відомств досягнула шістдесяти. Найважливішим з них було податкове. Велику роль відігравало відомство державної пошти та зовнішніх зносин, яке славилося мистецтвом дипломатії та розвідки. Кожній посадовій особі присвоювався відповідний титул. Ієрархія титулів була узаконена табелем про ранги. Імператорський синкліт (сенат, в якому переважали вищі чиновники) був повністю підпорядкований главі імперії. Церква була міцно підпорядкована державній владі, патріарх повністю залежав від імператора. Єпископи особистих володінь не мали. Прибутки церкви визначалися в основному милістю імператора. Лише наприкінці X ст. добровільні піднесення населення були узаконені як особливий церковний податок (канонікон), що сплачувався подвірно грошима і натурою.