46. Поняття і структура правових норм

Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елемантами.

Елементами правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція.

Гіпотеза - це частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Гіпотеза відповідає на запитання коли? де? в якому разі? за якої умови? Вона визначає можливості застосування норми (пра¬вил поведінки, що містяться в її диспозиції) до тих чи інших умов, визначає межі чинності диспозиції. Тому відсутність або нечіткість викладення змісту гіпотези правової норми може призвести до неправильної оцінки фактів, а отже - до довільних, не передбаче¬них у праві, дій суб'єктів.

Гіпотеза може бути:

а) визначена, яка вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми;

б) не повністю визначена, яка містить формулювання у загальній формі типу «у необхідному випадку», а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами.

в) відносно визначена, обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

У науковій літературі зустрічається також поділ гіпотез на аб¬страктні та казуальні.

Абстрактна гіпотеза - це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що дає змогу охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, - явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

Казуальна гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому дія її поширюється на більш обмежене коло випадків, а сама норма має меншу стабільність, ніж за наявності абстрактної гіпотези.

Диспозиція - це частина правової норми, в якій у вигляді влад¬ного припису визначається те чи інше правило поведінки (що по¬винен робити, або, навпаки, що не повинен робити адресат норми).

Диспозиція, як і гіпотеза, може бути:

а) визначена - закріплює однозначне правило поведінки, тоб¬то учасники певних відносин можуть поводити себе лише так, як зазначено у нормі права, вони позбавлені можливостей для вибору іншої поведінки;

б) не повністю визначена - вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;

в) відносно визначена - вказує на права й обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин.

Санкція - це частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі.