1. Фірма в різних ринкових структурах. Критерії розмежування ринкових структур, ідеальні та реальні ринкові структури.

2. Прибуток. Умови максимізації прибутку фірмою. Мінімізація збитків фірмою. Рівновага фірми.

3. Конкурентна фірма в стані рівноваги ( короткий період).

4. Умови мінімізації збитків конкурентною фірмою. Пропозиція конкурентної фірми.

5. Конкурентна стратегія фірми у довгому періоді. Довгострокова рівновага.

6. Монополія. Види монополії. Чиста монополія, особливості визначення ціни та обсягів виробництва.

7. Монопольна влада, показники, що її вимірюють. Соціальна ціна монополії. Антимонопольне законодавство.

8. Монополістична конкуренція. Монополістична фірма в стані рівноваги (короткий, довгий періоди).

9. Олігополія, її сутність, ознаки, основні моделі олігопольного ціноутворення.

10. Ринок ресурсів, попит на фактори виробництва, його похідний характер.

11. Ціноутворення на ринках ресурсів, його значення. Функціональний розподіл доходів.

12. Попит на ресурси, нецінові детермінанти попиту на ресурси. Еластичність попиту на ресурси.

13. Правила попиту на ресурси та використання ресурсів. Оптимальне сполучення ресурсів, що максимізує прибуток.

14. Ринок праці. Обґрунтування рішення про найм, попит на працю. Пропозиція праці.

15. Конкурентний та монопсонічний ринки праці.

16. Роль профспілок на ринку праці. Двостороння монополія на ринку праці.

17. Номінальна та реальна зарплата, її диференціація.

18. Інвестиційний попит на капітал. Пропозиція капіталу. Номінальна та реальна ставка відсотку.

19. Дисконтування та прийняття фірмою інвестиційного рішення.

20. Ринок природних ресурсів ( землі ). Рента. Ціна землі.

21. Функціональний та особистий розподіл доходів. Нерівність у розподілі доходів. Крива Лоренца.

Фірма в різних ринкових структурах. Критерії розмежування ринкових структур, ідеальні та реальні ринкові структури.

Фірма (firm), або підприємство – економічний агент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності фірми – максимізація прибутку як різниці між виручкою та вартістю виробництва.

Скільки є товарів та послуг, стільки й відповідних ринків.

Економісти розрізняють чотири досить несхожі ринкові ситуації, де існують різні конкурентні умови:

1. Чиста (або вільна) конкуренція.

2. Чиста монополія (або монополія).

3. Монополістична конкуренція.

4. Олігополія.

Враховуючи те, що найбільш повного вигляду конкуренція набуває в умовах ринку чистої конкуренції, такий ринок називають ринком досконалої (або повної) конкуренції. Для трьох інших типів ринкових структур використовується така загальна назва, як недосконала (неповна) конкуренція. Бо вони відхиляються від чисто конкурентної моделі ринку.

В умовах чистої конкуренції існує дуже велика кількість фірм, що виробляють стандартизований (однорідний) продукт, наприклад, картоплю чи помідори. Нові фірми можуть досить легко увійти в галузь, тобто розпочати в ній виробничу або торгову діяльність. Крім того, покупці знають усе, що їм потрібно знати про характеристику продукту, а всі виробники мають однакову інформацію про виробничі технології.

Повною протилежністю досконалої конкуренції виступає монополія – ринок, на якому єдина фірма здійснює 100%-ний продаж певного продукту, що не має замінювачів (наприклад, місцева електрична компанія або місцевий газопостачальник). Проникнення в галузь додаткових фірм заблоковано, тому фірма представляє собою всю галузь.

Монополістична конкуренція нагадує досконалу конкуренцію тим, що теж передбачає наявність множини дрібних фірм, а також легкість входу і виходу. Проте в цьому випадку продукція різних фірм диференційована, тобто неоднорідна (наприклад, одяг, книги, парфуми). Диференціація продукту є основою для створення сприятливих умов для продажу й оновлення продукції.

Нарешті, олігополія відрізняється невеликою кількістю фірм, і це означає, що рішення про визначення цін і обсягів виробництва є взаємозалежними. Продукти можуть бути однорідними (наприклад, сталь або золото) або диференційованими (автомобілі чи будинки). Як правило, вступ в олігополістичні галузі – справа досить важка.

Всі ринкові структури розподіляються на дві групи: реальні та ідеальні типи. Під терміном "ідеальні типи" в даному випадку розуміється не те, що ці структури є "позитивними" в нормативному розумінні слова, а те, що вони існують як абстракції, до яких реально існуючі ринки можуть лише певною мірою наближатися.Прикладом цього є те, що олігополія та монополістична конкуренція описує багато реально існуючих ринків. До олігополістичних структур відносяться, наприклад, галузі обробної промисловості, виробництво алюмінію і цигарок та ін. У сфері послуг – телефонний зв'язок і телебачення. Монополістичній конкуренції відповідають більшості галузей сфери обслуговування, наприклад: мережа ресторанів, станції технічного обслуговування, сфера банківських послуг. Прикладом монополістичної конкуренції у переробній промисловості є виробництво взуття, одягу. На відміну від монополістичної конкуренції та олігополії, чиста конкуренція і монополія як ринкові структури не описують якусь більшість реально існуючих ринків. Вони є більш абстрактними, ідеальними типами ринкових структур.

Ідеальні та реальні ринкові структури відіграють різну роль в економічній теорії. Ідеальні типи (досконала конкуренція і монополія) володіють тією перевагою, що дозволяють чітко визначити систему обмежень, з якими зустрічається фірма на шляху максимізації прибутку. Виходячи з цих обмежень, можна побудувати точні моделі, які дозволятимуть продемонструвати усю сукупність альтернатив відносно обсягу випуску продукції до рівня цін, а також визначити оптимальний варіант вибору. Часто-густо ці моделі надають можливість зрозуміти функціонування таких ринків, які в дійсності далеко не повністю відповідають критеріям якоїсь однієї ринкової структури.

Прибуток. Умови максимізації прибутку фірмою. Мінімізація збитків фірмою. Рівновага фірми.

Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він слугує джерелом сплати податків. З урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Тобто прибуток, як економічна категорія відбиває дохід, який створений в процесі матеріального виробництва в процесі підприємницької діяльності.

Орієнтуючись при виборі рішення на мінімально можливий рівень витрат, фірма, як правило, розглядає цю задачу не як самоціль, а як засіб розв'язання загальнішої задачі — максимізації прибутку. Ця мета є головною для будь-якої фірми, навіть якщо вона не формулюється у вигляді провідного мотиву її діяльності. У ряді випадків фірми можуть ставити за мету не максимізацію прибутку, а якісь інші завдання, наприклад, збільшення обсягу продажів, досягнення суспільного визнання, і заради них жертвувати певною частиною прибутку, задовольнившись його скромнішим рівнем. Така мотивація поведінки ряду фірм здобула назву задовільної поведінки.

Проте й у такому випадку не обійтися без прагнення до максимізації прибутку, принаймні, у довгостроковому періоді, бо тільки прагнення прибутку створить можливість раціонально розподілити ресурси, забезпечити високу ефективність, а отже, й мати змогу успішно реалізувати обрані цілі.

Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів одержання найбільшого економічного прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами.

Рт=TR- ТС,

де Рт — загальний чи чистий економічний прибуток; TR — загальний дохід, який визначається як добуток кількості проданої продукції на її ціну; ТС ~ загальні витрати, що включають і прямі, і непрямі. Якщо випуск та реалізація будуть збільшуватися, то при незмінній ціні і загальний дохід, і загальні витрати зростатимуть: дохід — через зростання продаваної кількості, витрати — внаслідок дії закону спадної віддачі. Прибуток матиме місце доти, доки зростання доходу перевищуватиме зростання витрат, а його розміри будуть залежати від співвідношення цих величин. Тому для розв'язання проблеми максимізації прибутку важливо враховувати не загальні, а граничні значення розглянутих показників.

Кількість, що додається до загального доходу кожною додатковою одиницею випуску, становить граничний дохід, а доза, на яку зростають загальні витрати при випуску кожної наступної одиниці продукції, — граничні витрати.

Поки граничний дохід перевищує граничні витрати, фірма одержує максимізації прибутку прибуток і, отже, має підстави для збільшення випуску продукції. Але коли приріст доходу від останньої одиниці випуску зрівняється з приростом витрат на випуск цієї одиниці, зростання виробництва слід призупинити, бо додаток до прибутку стане дорівнювати нулю.

Можна сформулювати загальне правило максимізації прибутку: фірма буде збільшувати випуск доти, доки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це називається правилом МС = MR. Різниця між МС і MR становитиме граничний прибуток (РМ), тобто прибуток, одержуваний фірмою від реалізації кожної додаткової одиниці випуску. Якщо MR>MC, показник РМ набуватиме позитивних значень, які свідчать про те, що кожна додаткова одиниця випуску додає певну дозу до загального прибутку. Коли MR і МС зрівняються, це означатиме, що РМ - 0, а загальний прибуток у цій точці досягне максимуму. Подальше нарощування випуску призводить до перевищення МС над MR, і РМ набуває негативних значень. Коли граничний прибуток стає від'ємним, фірма може збільшити свій загальний прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції.

Оскільки у короткостроковому періоді капітал залишається незміним, то пристосування обсягів вир-ва фірми до ринкових умов для мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді на такі запитання:

1.варто чи не варто виробляти продукт?

2.Якщо варто, то скільки?

3.Які прибутки чи збитки принесн це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі порівняння валового доходу та сукупних витрат(TC) і граничного доходу і граничних витрат(MC).

Якщо за будь-яких обсягів вир-ва сукупні витрати перевищують валовий дохід, то треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить вир-во , то її збитки будуть = постійним витратам(FC). Тому за умови загальної збитковості вир-ва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати.Такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищуватиме змінні витрати:

ТС – ТR < FC;

( FC + VC ) – TR < FC;

VC < TR.

Таким чином, відповідь на перше запитання така: фірмі доцільно здійснювати вир-во у короткостроковому періоді за умови, що її збитки менші, ніж постійні витрати.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти на друге запитання: у короткостроковому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона мінімізує свої збитки.

Для відповіді на третє запитання треба порівняти валовий дохід і сукупні витрати при обраному обсязі вир-ва: збиток фірми буде = різниці між валовим доходом і сукупними витратами.

Моделі виробу виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і валового доходу можна показати графічно:

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат(VC). Мінімальні збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо лінія валового доходу розташована навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить вир-во.

Ринкова рівновага: В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.

Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги.

Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Конкурентна фірма в стані рівноваги ( короткий період)

Для конкурентної фірми стан, в якому кількість товарів та послуг, що нею виробляється, визначається рівнянням Р = МС = МR, називається рівноважним. Виходячи з того що в умовах досконалої конкуренції граничний доход фірми дорівнює ціні (МR = Р), стан рівноваги може бути також визначений рівнянням

Р = МС.

Таким чином, конкурентна фірма досягає стану короткострокової рівноваги, коли Р = МК = МС.

Варіанти рівноваги конкурентної фірми в короткостроковому періоді

Графік 1.8. Рівновага конкурентної фірми

в короткостроковому періоді.

Для конкурентної фірми, що отримує прибуток (графік 1.8,а) ринкова ціна (Р) на продукцію фірми більша, ніж середні витрати на її виробництво АС при тому його обсязі (Q*), який максимізує прибуток. Фірма отримує економічний прибуток:

Прибуток = (Р -АС) * Q*.

Для конкурентної фірми на рівні самоокупності (графік 1.8,6) ринкова ціна (Р) на продукцію фірми дорівнює мінімальним середнім витратам (АС) при обсязі випуску Q*. Це дозволяє їй лише покрити витрати. Фірма отримує нульовий економічний прибуток.

Р = МС = тіп АС.

Конкурентна фірма, що мінімізує збитки

Графік 1.9. Рівновага конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

Для конкурентної фірми, що мінімізує збитки (графік 1.9,6), ринкова ціна (Р) нижча за мінімально можливі середні витрати (АС) при обсязі випуску продукції (Q*) (Р<АС), але перевищує мінімум середніх змінних витрат (АVС) при цьому ж обсязі випуску (Р > АVС). Мінімізуючи збитки, фірма коригує обсяг випуску продукції таким чином, щоб він був встановлений відповідно до точки (Р = MC) що забезпечить їй покриття змінних витрат (VС) і частково постійних витрат (FС).

Умови мінімізації збитків конкурентною фірмою. Пропозиція конкурентної фірми.

Якщо ринкова ціна настільки низька, що виключає можливість одержання прибутку, то фірма повинна звести до мінімуму збитки. У цьому випадку фірмі прийдеться реагувати на зміну ситуації тільки коректуванням обсягу випуску, тому що на ринку досконалої конкуренції фірма не впливає на ціну. Логіка продовження виробничих операцій з метою мінімізації збитків застосовується тільки в короткостроковому періоді, коли фірма повинна компенсувати постійні витрати не залежно від того, випускає вона продукцію, чи ні.

Процес мінімізації збитків на ринку досконалої конкуренції.

Крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу в точці яка знаходиться вище кривої середніх змінних витрат, але нижче кривої повних середніх витрат. Оскільки крива попиту проходить нижче, ніж крива повних середніх витрат, фірма несе збитки від кожної проданої одиниці продукції. Проте, крива попиту лежить вище, ніж крива середніх перемінних витрат, а це означає, що дохід від кожної проданої одиниці продукції більший ніж потрібно для покриття змінних витрат, але водночас недостатній для покриття повних витрат. Однак, роблячи продукцію на рівні обсягу випуску, при якому P=MC , менеджери можуть мінімізувати ці втрати, тому що постійні витрати все рівно повинні безупинно покриваються, навіть при падінні випуску до нуля. Вибираючи тимчасове припинення виробництва, фірма несе збитки, рівні постійним витратам.

Модель пропозиції конкурентної фірми виходить з припу­щення заданості її економічної поведінки (раціональної по­ведінки виробника) на максимізацію прибутку.

Крива пропозиції конкурентної фірми показує, який обсяг випуску продукції буде виробляти та пропонувати фірма, щоб максимізувати прибуток.

Вона буде співпадати з тією частиною кривої граничних витрат фірми, яка розташована вище кривої її середніх змінних

Крива пропозиції конкурентної фірми - це частина кривої її граничних витрат МС (Marginal Costs), що розташована вище за AVC.

Крива пропозиції конкурентної фірми.

A— точка припинення операцій;

B— точка самоокупності.

Там, де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім сукуп­ним витратам (АТС), визначається точка самоокуп­ності (точка В) .

Там, де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім змінним витратам (АVС), визначається точка припинен­ня операцій (точка А), при будь-якій ціні, що нижча за Р0, фірма припиняє виробництво.

Для визначення обсягу випуску при будь-якій ціні (Р1, Р2). вищій за мінімальні середні змінні витрати (АVС), проводиться горизонтальна лінія до кривої граничних витрат (МС). Якщо із точки її перетину з кривою граничних витрат (МС) провести вертикальну лінію до осі абсцис, отримаємо точку, яка ви­значить той обсяг випуску продукції (q1, q2), який фірма по відповідній ціні пропонує до продажу.

Ринкова пропозиція (пропозиція галузі) складається з об­сягів пропозиції всіх фірм, що пропонують свою продукцію на ринку по будь-якій можливій ціні.

Конкурентна стратегія фірми у довгому періоді. Довгострокова рівновага

Перехід до аналізу довготермінового періоду потребує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з'ясування взаємодії всіх фірм у процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни. Це передбачає введення деяких припущень:

1. Пристосування галузі до потреб ринку у довготерміновому періоді відбувається шляхом залучення в галузь нових виробників чи виходу їх із галузі.

2. Усі фірми у галузі мають однакові або дуже близькі криві витрат, що дає можливість говорити про середню, типову фірму .

Нехай ринкова ціна установилася на рівні Р₁, що дає змогу типовій фірмі у галузі отримувати економічний прибуток. Як поведуть себе при цьому підприємці інших галузей? Логічним буде спрогнозувати, що вони спробують переорієнтувати свою діяльність на виробництво стільців, оскільки воно приносить не тільки нормальний, а й економічний прибуток. Як відомо, під впливом збільшення кількості виробників крива ринкової пропозиції пере­міститься вправо, що призведе до зниження ринкової ціни рівноваги (рис. 2.4). Отже, вступ у галузь нових виробників ліквідує економічний прибуток.

Рис. 2.1. Зміна ринкової ціни під впливом зміни пропозиції [10]

Якщо ціна знизиться до рівня P₂, то типова фірма не зможе отримувати економічний прибуток. Більше того, вона зіткнеться з проблемою збитків (рис. 2.5), оскільки ціна буде нижчою, ніж мінімальний рівень середніх витрат. У довготерміновому періоді розпочнеться відтік фірм з цієї галузі у ті, де є можливість отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, що призведе до встановлення нового рівня цін. Отже, масовий відтік фірм з галузі ліквідує збитки.

Рис. 2.2. Рівновага конкурентної фірми у довготерміновому періоді

Такі припливи та відливи капіталу в галузь призведуть до встановлення врешті-решт ціни, що буде забезпечувати лише відшкодування мінімальних середніх витрат виробництва, тобто типова фірма отримуватиме нормальний прибуток, але не зможе мати економічний. Це дає змогу сформулювати загальний висновок відносно досягнення фірмою рівноваги у довготерміновому періоді: після того, як усі довготермінові пристосування завершені, тобто коли досягнута довготермінова рівновага, ціна продукту буде повністю відповідати точці мінімуму середніх сукупних витрат фірми, і виробництво припаде на цю саму точку.