2. Поняття, зміст, суб'єкти трудових правовідносин.

Правові відносини – це такі суспільні відносини, які виникають на основі правових норм, а їх учасники наділені суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, що забезпечуються державою. Трудові правовідносини – це всі суспільні відносини, які врегульовані нормами трудового права.

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли працівник уклав з власником трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції; припиняються за волевиявленням сторін, у зв’язку з виходом на пенсію, внаслідок смерті працівника, та в інших передбачених законом випадках; виступають як форма й умова існування фактичних трудових відносин, є засобом їх конкретизації та закріплення.

Отже, трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у результаті укладання трудового договору, а також інші відносини що виникають у результаті реалізації здатності до праці, організаційно-управлінського характеру, контрольно-наглядові та процедурно-процесуальні.

Умови виникнення трудових правовідносин передбачають обов’язковість наявності трудової правоздатності та дієздатності у суб’єктів трудових правовідносин; наявність чинних правових норм, що врегульовують окремі суспільні трудові відносини; наявність юридичного факту, з яким чинне законодавство України пов'язує виникнення правових наслідків.

Підставами виникнення трудових правовідносин є укладення трудового договору громадянами; обрання на виборні посади; прийняття адміністративного акту про призначення на посаду, направлення на роботу (призначення державних службовців на посади; направлення на роботу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними навчальних закладів тощо).

Суб’єктами трудового права є сторони трудових і тісно пов’язаних з ними відносин, які на підставі діючого законодавства наділені трудовою правосуб’єктністю.

Види суб’єктів трудового права:

• громадяни;

• роботодавці;

• трудові колективи;

• профспілки;

• державні органи;

• суспільні організації (всеукраїнські, регіональні, місцеві, міжнародні).

Суб’єкти трудового права мають специфічну властивість – правовий статус.

Зміст правового статусу включає трудову правоздатність; права та обов’язки; гарантії прав та обов’язків; відповідальність за невиконання обов’язків і недотримання прав суб’єктів трудових правовідносин.

Всі елементи правосуб’єктності виникають одночасно. У громадянина – з моменту досягнення встановленого віку (за загальним правилом з 16 років, за згодою одного із батьків з 15 років, як виняток - на період канікул з 14 років). У організації – з моменту державної реєстрації (в деяких випадках – з моменту створення).

3. Загальні положення та зміст колективного договору.

Колективний договір – це правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні і професійні відносини між роботодавцями та працівниками на підприємстві, установі, організації.

Метою колективного договору є сприяння договірному регулюванню соціально-трудових відносин і узгодженню соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців.

Основними принципами укладання колективних договорів та угод є

• дотримання норм законодавства; надання повноважень представникам сторін;

• рівноправ’я сторін;

• свобода вибору і обговорення питань, що складають зміст колективних договорів та угод;

• добровільність прийняття зобов’язань;

• реальність забезпечення взятих зобов’язань;

• систематичність контролю і передбачена відповідальність за невиконання умов колективного договору.

Сторонами колективного договору є працівники в особі однієї чи кількох профспілок, вповноваженого органу, трудового колективу підприємства та роботодавець в особі органу, уповноваженого власником підприємства, керівника підприємства, призначеного державою, власника підприємства.

Загальні положення укладання колективних договорів та угод викладені в Законі Україні “Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 року.

Зміст колективного договору:

• зміни в організації виробництва і праці;

• механізм регулювання оплати праці виходячи із росту цін, рівня інфляції, виконання показників, визначених колективним договором;

• установлення гарантій, компенсацій та пільг;

• умови й охорона праці;

• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організація оздоровлення і відпочинку працівників;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

• режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;

• гарантії діяльності профспілкових або інших представницьких організацій членів трудового колективу;

• умови регулювання фондів оплати праці й установлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Умови колективних договорів є обов’язковими для підприємств, установ і організацій, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і їх забороняється включати до договорів.