Лекція 6. Основи адміністративного права України. План

1. Поняття, предмет, джерела, система адміністративного права України.

2. Суб’єкти адміністративного права.

3. Форми і методи державного управління.

4. Адміністративне правопорушення та адміністративна відповідальність.

5. Управління в галузі агропромислового комплексу.

1. Поняття, предмет, принципи, джерела адміністративного права України.

Адміністративне право – це галузь права, яка регулює суспільні відносини в сфері виконавчої та розпорядчої діяльності органів державної виконавчої влади, а також інших державних органів в процесі здійснення їх владних повноважень.

Предмет адміністративного права охоплює коло однорідних суспільних відносин:

• управлінські відносини, в межах яких безпосередньо реалізовуються завдання, функції та повноваження виконавчої влади;

• управлінські відносини внутрішнього організаційного характеру, що склалися в процесі діяльності інших органів державної влади;

• управлінські відносини, що виникають за участі суб’єктів місцевого самоврядування;

• управлінські відносини організаційного характеру, що виникають усередині системи громадських організацій.

Джерелами адміністративного права є юридичні акти вищих органів законодавчої та виконавчої влад: конституція, органічні та поточні закони, укази президента. Джерелами цих правових приписів є кодекси, статути, акти, що розвивають зміст закону, визначають правовий статус державних органів. Тут же треба вказати на інструкції як на джерела вторинні, оскільки їхні приписи спираються на інше джерело прав.

Система адміністративного права - це структурний взаємозв’язок адміністративно-правових норм та інститутів, що існують у державі.

Управління – постійна діяльність по керівництву процесами, які відбуваються в техніці, природі та суспільстві.

Види управління:

а) технічне (або механічне) управління;

б) біологічне управління;

в) соціальне управління.

Під державним управлінням розуміють специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.

Головна особливість суб’єкта – це, те що ним є держава в цілому.

Головна особливість об’єкта – це, те що ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той або інший конкретний суб’єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.

Виділяють 5 ознак державного управління:

1. Виконавчо-розпорядчий характер.

2. Підзаконність.

3. Масштабність та універсальність.

4. Ієрархічність.

5. Безпосередньо організаційний характер.

Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:

• соціально-політичні;

• організаційні принципи побудови апарату державного управління;

• організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління.

2. Суб’єкти адміністративного права.

Суб’єкти адміністративного права – це фактичні учасники правовідносин в сфері державного управління.

Основною ознакою суб'єктів є їх правосуб'єктність, що охоплює правоздатність (наявність прав і обов'язків) і дієздатність (здатність реалізовувати права й обов'язки).

Правоздатність - здатність мати визначені повноваження, обов'язки і заборони.

Дієздатність - здатність особи своїми діями здійснювати права й обов'язки.

До суб’єктів адміністративного права відносяться:

1. Президент України.

2. Органи державної виконавчої влади.

3. Державні службовці.

4. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

5. Органи місцевого самоврядування.

6. Об’єднання громадян.

7. Суб’єкти підприємницької діяльності.

Орган державної виконавчої влади - це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління , і має юридичний статус органу державної виконавчої влади.

За масштабом діяльності органи виконавчої влади поділяються на:

- вищі; - центральні; - місцеві.

Кабінет Міністрів відповідальний перед президентом України та підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України До його складу входять Прем’єр-Міністр України, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба в Україні регулюється Законом України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 року.

Державні службовці несуть дуже велику відповідальність за свої дії.

В законі України “Про державну службу” від 16.12.1993 року у ст.14 зазначено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державних службовців за невиконання обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його, як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, можуть застосовуватись такі заходи дисциплінарного впливу:

• попередження про неповну відповідальність;

• затримання до 1-го року у присвоєні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

В ст. 38 “Відповідальність за порушення законодавства про державну службу” зазначено, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців відбувається відповідно до категорій (всього сім) посад службовців а також згідно з рангами (всього п’ятнадцять) , якi їм присвоюються.

Припинення державної служби може статися за умов:

• письмової заяви про відставку (крім виборних посад);

• порушення трудової дисципліни;

• порушення умов та обмежень, що передбачені Законом Про державну службу;

• втрати громадянства України;

• набрання чинності звинувачувального вироку суду щодо службової особи;

• визнання рішенням суду громадянина, що є службовою особою, недієздатним.

Конституція України в частині 1 ст.36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задовольняння політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об’єднання в політичні партії і громадські організації.

Нормативні акти:

• Закон “Про об’єднання громадян”;

• Положення “Про порядок легалізації об’єднань громадян” від 26 лютого 1993

• Положення “Про порядок реєстрації символіки об’єднань” від 26 лютого 1993

• Закон “Про захист прав споживачів” 12 травня 1991 (Громадські організації споживачів)( В ред. Від 1.12.2005)

• Закон “Про благодійництво та благодійні організації” 16 вересня 1997

Ст. 1 Закону “Про об’єднання громадян”: об’єднання громадян є добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Ст. 12 Закону: членами політичних партій можуть бути тільки фізичні особи – громадяни України, які досягли 18-річного віку. Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 14 років.

Види об’єднань громадян:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об’єднання громадян визнається:

а) політичною партією;

б) громадською організацією.

Політична партія – об’єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку (мета: участь у виробленні державної політики, формування органів влади, формування органів місцевого самоврядування, представництво у складі органів місцевого самоврядування).

Громадська організація – це об’єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадські організації (всеукраїнські, місцеві, міжнародні).

3. За способом обліку членів, громадські організації поділяються на такі: а) що мають фіксоване індивідуальне членство; б) що не мають фіксованого індивідуального членства.

4. За шляхами легалізації (офіційного визнання) об’єднання громадян класифікуються на легалізовані шляхом а)реєстрації (ст.15); б) повідомлення про заснування (ст.17).

5. Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об’єднання громадян, можна виділити політичні партії, громадські організації дорослого населення, молодіжні та дитячі громадські об‘єднання.