Класицизм

Головні настанови класицизму – орієнтація на естетичні взірці античності, утвердження духу держави. Література базувалася на принципах розуму, що призвело до суворої регламентації її жанрів, ідейно-тематичного та композиційного вирішення творів, їхньої мови.

Не розвинувшись в українському письменстві у цілісну художню систему, класицизм дав зразки переважно «низького» стилю. Окремі класицистичні риси притаманні бурлескно-травестійній поемі «Енеїда» І.Котляревського, травестійній оді П.Гулака-Артемовського «Пісні Гараська», оповіданням Г.Квітки-Основ’яненка.

Просвітницький реалізм

Просвітницький реалізм, як і класицизм, сповідував віру в перетворювальну силу розуму, що здатний докорінно перевиховати суспільство і людину, повернути їх до «природних» першоначал, доброчинності. Українські просвітителі, зображуючи щоденний побут народу, порушували насамперед морально-етичні проблеми, боролися за торжество справедливості «для всіх», про що свідчать твори «Наталка Полтавка» І.Котляревського, «Пан Халявський» Г.Квітки-Основ’яненка, «Пан та собака» П.Гулака-Артемовського.

Сентименталізм

Виник як противага раціоналізму класицистичної і просвітницької літератури – переорієнтував художнє пізнання на емоційно-чуттєву сферу людини і став передднем романтизму. Його перші тенденції в літературі проявилися в «Наталці Полтавці» І.Котляревського, а розвинулися у творчості Г.Квітки-Основ’яненка («Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов»). Сентиментальний герой – проста за походженням і чиста душею людина (переважно селянин), здатна на сильні, тонкі переживання.

Романтизм

Романтизм – остаточне заперечення культу розуму, на зміну якому прийшла апологія духу, пізнання серцем. Великодержавницький пафос витісняється інтересом до національної самобутності народу. Романтичний герой – виняткова особистість, непримирима до буденності і сірості, максималіст і шукач істини, що часто конфліктує з суспільством, почувається самотнім – переживає т. зв. «світову тугу».

Для романтизму характерною є також загострена увага до історичного минулого, фольклору, міфології, про що свідчать твори А.Метлинського, Л.Боровиковського, М.Костомарова, П.Куліша. В українському романтизмі особливо вагомою стає тема козаччини.

Вищезгадані напрями і стилі не існували в «чистому» вигляді – в літературному процесі насправді відбувався їх симбіоз. Так, наприклад, у творчості І.Котляревського спостерігаються риси класицизму, просвітительського реалізму, сентименталізму і преромантизму.

Ще одна особливість літературних напрямів початку XIX ст. – опертя на фольклорні традиції і естетику (народну сміхову культуру, пісні).