4. Метод використання слова

Важко переоцінити значення вправ, якi виконуються за словесним описом. Тут вправи використовуються не тiльки для фізичного розвитку, але й з освітньою метою, тобто для вдосконалення процесiв свiдомого керування рухами на основi придбаних знань. Значну роль методу слова у фізичному вихованні відводить П.Ф.Лесгафт. Вiн з усiєю суворiстю вимагав, щоб кожна вправа, яка дається дітям, була перед цим пояснена, як її робити i з якою метою. Всi заняття мають бути органiзованi “за коротким i точним роз’ясненням викладача, а не за наслiдуванням: викладач, не показуючи рухiв, описує i, по можливостi, роз’яснює їх”. “Усе, що вимагає серйозного свiдомого засвоєння, повинно бути з’ясовано спочатку словом, i тiльки потiм доповнено i перевiрено об’єктивним оглядом”. За даними психологів (В.В.Кліменко), яскраво і підкреслено (експресивно) виражені думки і почуття, правильні тон і інтонація додають додатково, до повідомлення близько 40% інформації. Емоційна яскравість у спілкуванні в значній мірі забезпечує ефективність засвоєння інформації, підвищує розумову активність – дітей, спонукає їх до роздумів над діями, запропонованими вихователем.

Розрізняють два шляхи підвищення емоційності та експресивності спілкування. Перший шлях ґрунтується на умінні підбирати і вживати слова, словосполучення, синтаксичні конструкції, котрі найточніше передають дітям сенс тих чи інших процесів, що розгортаються на заняттях, створюють передумови для інтуїтивного мислення, збагачують наявні образи додатковою інформацією і формують нові, реальніші образи. Другий шлях передбачає використання інтонацій, міміки, жестикулювання (руки – це “очі людського тіла”), таких немовних засобів експресивності як паузи, відокремлене вимовляння слів, що підкреслюють думку і формулюють проблемну ситуацію.

В спілкуванні педагога й дітей велике значення має гумор і дотепність, які допомагають активізувати увагу і створюють позитивне емоційне тло навчального заняття, а, отже, підвищують його ефективність.

Метод  слова в процесi фiзичного виховання дає вихователю можливiсть: встановити необхiднi взаємостосунки з дітьми; сформувати правильне уявлення дітей про технiку вправи, яку належить вивчити; органiзувати дiяльнiсть дітей i керувати ними; передавати необхiднi знання i ставити завдання; активiзувати творче ставлення дітей до навчально-виховного процесу; стимулювати розвиток iнтелекту; вирiшувати виховнi завдання, регулювати поведiнку та емоцiйний стан дітей; оцiнювати якiсть виконання дітьми завдань. У процесi фiзичного виховання використовуються загальнопедагогiчнi прийоми методу слова, зi своєрiдним змiстом i особливостями застосування.

1.  Розповiдь відносять до монологічного способу викладу навчального матеріалу в оповідній формі, він застосовується вихователем під час навчання нових фізичних вправ та організації ігрової діяль­ності. Цей метод широко використовується для виховання в дітей позитивних моральних і вольових рис характеру.

2. Опис використовується для ознайомлення з технiкою вправ та тактичними дiями при створеннi уявлення про вправу або тактичнi прийоми.

3. Пояснення служить прийомом передачi iнформацiї про технiку виконання вправи. Пояснюючи, треба говорити не лише як виконується вправа, але i чому треба робити так, а не iнакше. Пояснення - стисле, зрозуміле і образне розкриття техніки виконання рухової дії, що поєднується з показом дітям засвоюваного руху. Наприклад, під час виконання стрибка у довжину з місця вихователь пояснює положення рук та ніг під час приземлення. Зміст пояснення змінюється залежно від завдань навчання, рухової підготовленості дітей, їх вікових та індивідуальних особливостей. На етапі закріплення та удосконалення рухових навичок до пояснень окремих фізичних вправ доцільно залучати дітей старших вікових груп.

4. Iнструкцiї i вказiвки - це короткий, чіткий, без зайвих пояснень вислів вихователя з метою уточнити завдання, нагадати основні еле­менти руху, попередити помилки або виправити її. Вказівки можна давати до початку руху, під час його виконання та після нього. У першому випадку вони застосовуються як засіб попереднього інструктажу. У другому варіанті діти отримують чітку орієнтацію вирішення рухового завдання. Наприклад, «нахили нижче голову при пролізанні під дугу» або «відведи руку далі за плече під час метання предметів на дальність» та ін. У третьому випадку вказівка набуває характеру зауваження щодо якості виконання рухового завдання. Воно може адресуватися окремій дитині або всій групі.

5. Бесiда застосовується переважно у старших дошкільників у вигляді запитань і відповідей, коли вихователь з'ясовує інтереси дітей, їх знання, ступінь засвоєння техніки виконання певних вправ, правил рухливої гри. Бесіда сприяє уточненню та узагальненню знань, уявлень про техніку виконання фізичних вправ, спираючись на попередній досвід дітей.

Проводять бесіду як під час занять, ігор, прогулянок, екскурсій, так і після їх закінчення. Наприклад, під час проведення гри у футбол або хокей вихователь у вигляді бесіди уточнює з дітьми спрощені правила цієї гри (дії воротаря, введення м'яча після відбивання його за межі майданчика та ін.). 6. Розбiр — це особлива форма бесiди, яка проводиться пiсля виконання певних завдань окремих занять, або участi в змаганнях з метою пiдведення їх пiдсумкiв. Розбiр, по можливостi, повинен бути двостороннiм. Одностороннiй розбiр пригнiчує активнiсть дiтей, але в окремих випадках теж допускається.

9.  Словеснi оцiнки вiдiграють роль мовного схвалення або осуду дiяльностi дітей, i є прийомом корекцiї їх дiй. Вихователям-новаторам притаманне прагнення навчати дiтей оцiночних міркувань i дiй, адже самостiйною людину можна визнати лише тодi, коли вона сама може дати точну оцiнку своєї дiяльностi.

10.Звiти i взаємопояснення використовуються для з’ясування думки дітей про якiсть виконаної вправи товаришем, розумiння її технiки, активiзацiї розумової дiяльностi дітей.

11. Команда служить сигналом для спiльних дiй i використовується для швидкого виконання дiй, одночасного їх закiнчення, або змiни характеру дiяльностi. Команду подають у наказовій формі, вона має бути точною, зрозумілою і короткою: «Рівняйсь!», «Стій!» та ін. Розрізняють попередню і виконавчу команди. Попередня команда дається голосно і протяжно, щоб діти зрозуміли, яку дію їм пропонують виконати. Виконавча команда подається після паузи, голосно і чітко, вона вказує на момент дії. Наприклад, «Кроком руш!» (команда «кроком» - попередня, а «руш» - виконавча).

12. Пiдрахунок допомагає визначати необхiдний темп i ритм дiй. Не слiд зловживати пiдрахунком. Перiодично дітям необхiдно створювати можливiсть для роботи в природному для них, iндивiдуальному темпi. Навчання учнiв працювати тiльки пiд заданий темп позбавляє їх можливостi самостiйно орiєнтуватись у часi. Здійснюється підрахунок декількома прийомами: голосом із застосуванням підрахунку («один-два-три-чотири»), підрахунку у поєднанні з вказівками («один-два - руки вгору», «три-чотири – руки вниз»); тільки підрахунок з чіткими вказівками («вдих-видих», «присіли-встали» та ін.). Підрахунок при виконанні циклічних рухів (ходьба, біг), загальнорозвиваючих та танцювальних вправ замінюють музичним супроводом.

13. Розпорядження – це наказ, висловлений у довільній формі, коли діти ще не спроможні виконувати команди, їх формулює сам вихователь. Наприклад, «повернись - до вікна», «пішли за мною» та ін. Розпорядження часто застосовується, коли дітям дають завдання підготувати фізкультурний інвентар для заняття або забрати його на місце. У молодших та середніх групах під час занять з фізичної культури застосовують розпорядження і поступово привчають до виконання стройових команд у наступних вікових групах.