82.Вчення і.Канта про явища та «речі в собі».

Основу всіх трьох «Критик» складає вчення Канта про явища і про речі, як вони існують самі по собі, - «речі в собі». Пізнання наше починається з того, що «речі в собі» впливають на органи зовнішніх почуттів і викликають у нас відчуття. У цій передумові свого вчення Кант - матеріаліст. Але у вченні про форми і межі пізнання Кант - ідеаліст і агностик. Він стверджує, ніби ні відчуття нашої чуттєвості, ні поняття і судження нашого розуму не можуть дати ніякого теоретичного знання «про речі в собі». Але, по І. Канту, річ сама по собі пізнати, крім того принципово, тобто вона не може бути представлена ​​у свідомості в повному обсязі. Ми пізнаємо феномени, а не ноумени. Феноменальне знання є знання наукове, тому точне, логічне, теоретичне. Це знання не про всі, але тільки про самі істотні риси, про загальні закономірності. Далі цього наука йти не в змозі. Речі самі по собі залишаються поза межами її досяжності. Під речами Кант розуміє не тільки звичайні речі, але світ в цілому. Світ у цілому не пізнати засобами науки. Засобами науки не пізнати ще ряд об'єктів, які мислитель виділяє особливо. Це Бог, душа і свобода. Вони залишаються приналежністю інтимного світу особистості.

Філософські основи політико-правового учення Канта містяться в роботі «Критика практичного розуму», де він розрізняє «речі в собі» (суть речі) і явища. По Канту, «річ в собі» непізнавана для теоретичного розуму. Не можна пізнати суть Бога, свободи, безсмертя душі. Але те, що недоступно для теоретичного розуму, знаходить пізнання в моральній свідомості. Коли ми намагаємося пізнати суть речей, ми стикаємося з нерозв’язними суперечностями (антиноміями). За допомогою теоретичного розуму можна довести, що Бог, свобода, безсмертя душі є і що їх немає.

Відокремивши явища («речі для нас») від «речей у собі», які, за Іммануїлом Кантом, не подаються у досвіді, а доводиться, що речі самі собою пізнати не можна, що пізнаються лише явища чи ті засоби, якими впливають на органи чуттів. Зроблено висновок про принципову непізнаність світу як такого (агностицизм). Щось невідоме, річ у собі, впливає на органи чуття людини і викликає відчуття.

83.Свого часу ф.Ніцше критично висловлювався щодо категоричного імперативу і.Канта. У чому, на Вашу думку,принципова розбіжність з цього питання у поглядах філософів?

«Ще одне слово проти Канта як мораліста. Доброчесність повинна бути нашим винаходом, нашим глибоко особистим захистом і потребою: у будь-якому іншому сенсі вона є тільки небезпекою. Що не обумовлює наше життя, те шкодить йому: доброчесність тільки з відчуття поваги до поняття "доброчесність", як хотів цього Кант, шкідлива. "Доброчесність", "обов'язок", "добро саме собою" придатне лише для характеру безособистості і всезагальності - усе це химери, в яких виражається занепад, крайнє знесилювання життя, кенігсбергський китаїзм. Найглибші закони збереження і росту наказують якраз зворотне: щоб кожний знаходив собі свою доброчесність, свій категоричний імператив. Народ йде до загибелі, якщо він змішує свій обов'язок з поняттям обов'язку взагалі. Ніщо не руйнує так глибоко, так усеосяжно, як усілякий "безособовий" обов'язок, усіляка жертва молохові абстракції. Хіба не відчувається категоричний імператив Канта як шкідливий для життя?! Тільки інстинкт теолога взяв його під захист! - Проступок, до якого змушує інстинкт життя, має в почутті задоволення, яке ним викликається, доказ своєї правильності; а той нігіліст з християнсько-догматичними потрухами приймає задоволення за заперечення... Що діє руйнівніше за те, якщо людину примусити працювати, думати, відчувати без внутрішньої необхідності, без глибокого особистого вибору, без задоволення? як автомат "обов'язку"? Це якраз рецепт decadence, навіть ідіотизму... Кант зробився ідіотом. - І це був сучасник Гете! Цей фатальний павук вважався німецьким філософом! — Вважається ще й тепер!.. Я остерігаюсь висловити, що я думаю про німців... Хіба не бачив Кант у французькій революції переходу неорганічної форми влади в органічну? Хіба не ставив собі питання, чи нема такого явища, яке абсолютно не може бути пояснене інакше як моральним настроєм людства, так щоб ним раз і назавжди була доведена "тенденція людства до добра"? Відповідь Канта: "це революція". Помилковий інстинкт в загальному і зокрема, протиприродне як інстинкт, німецька decadence як філософія - ось що таке Кант!»Ф.Ніцше

Пристрасно ненавидів Канта за його гуманізм. Ніцше, який стверджував, що людина є тварина і повинна нею залишитися, до того ж найбільш хижою, звинувачував Канта в тому, що той підриває цю "природну" основу людського життя. Категоричний імператив Канта, заявляв Ніцше, виникає з "протиприродного інстинкту", із забуття елементарної істини, що сильний зобов'язаний пригнічувати, поневолювати, нищити слабких. Саме тому Ніцше писав, що "категоричний імператив Канта небезпечний для життя ...". У кантовському моральному ідеалі Ніцше побачив хворобу століття, прояв психології "хворої тварини", симптом декадансу.Категорический императив Канта для Ницше — фор­ма китаизма, добродетель муравейника, крайняя степень жизненной дистрофии: «Глубочайшие законы сохранения и роста настоятельно требуют обратного — чтобы каждый сочинял себе добродетель, выдумывал свой категориче­ский императив. Когда народ смешивает свой долг с дол­гом вообще, он погибает. Ничто не поражает так глубоко, ничто так не разрушает, как «безличный долг», как жерт­ва молоху абстракции...».Автоматическое исполнение всеобщего «долга» не вос­питывает, а разрушает человека, о чем свидетельствует наш трагический национальный опыт. Без глубокого лич­ного выбора, без экзистенции, без выстраданной нрав­ственности (как и религиозной веры) все это только камуфляж, легко сбрасываемый покров. Масса не может «тяготеть к благу»— это персональный удел конкретного человека, который либо сознательно «выбирает себя» (свою добро­детель), либо лжет. Традиционная мораль — только камуфляж, в нее оде­вается средний человек, чтобы стать «ручным», покорным, манипулируемым, бессильным. Она не выстрадана, глубо­ко не пережита, поверхностна, труслива.

Категорический иператив по Канту - это внутреннее, присущее каждому человеку стремление поступать по справедливости, по закону добра. С наибольшей пользой для наибольшего числа людей, как сказали бы в СССР. По Канту, лишь тот закон справедлив, который не противоречит этому категорическому императиву, а наоборот, придаёт ему государственную санкцию, делая тем самым его мощнее и убедительнее. В прочем, концепция категорического императива практически начисто разгромлена, например, в книге Фридриха Ницше " К генеалогии морали", где он логически приходит к выводу, что если человеку и присущ какой-то императив, то это напротив, порыв эгоизма, пренебрежения к интересом других. Сам Ницше, говоря об этой идее, сказал " вот такой вот антикантовский категорический императив родился у меня в уме".