59. Постановка задачі квадратичного програмування та її математична модель.

Окремою частиною задач опуклого програмування є задачі квадратичного програмування. До них належать задачі, які мають лінійні обмеження, а функціонал являє собою суму лінійної і квадратичної функцій:

60 Метод розв’язування задач квадратичного програмування

Зазначимо, що відомим з теорії аналізу функцій є таке твердження: від’ємно означена квадратична форма є угнутою, а додат­но означена – опуклою.

Розглянемо випадок від’ємно означеної квадратичної форми, що входить у цільову функцію задачі квадратичного програмування.

max , (9.1) ; (9.2) . (9.3)

Оскільки цільова функція задачі є опуклою вгору (угнутою), а обмеження — лінійні, тобто визначають опуклу множину допустимих розв’язків, то ця задача належить до задач опуклого програмування, для яких справджується твердження, що будь-який локальний максимум є і глобальним. Отже, використовуючи умови теореми Куна-Таккера для задачі (9.1)-(9.3), отримаємо необхідні та достатні умови оптимальності плану у вигляді такої теореми.

Теорема. Вектор Х^* є оптимальним розв’язком задачі квадратичного програмування тоді, і тільки тоді, коли існують такі m-вимірні вектори і n-вимірний вектор , що виконуються умови:

(І) , ; (9.4)

(ІІ) , ; (9.5) (ІІІ) , ; (9.6) (ІV) , .(9.7)

Наведену теорему можна використати для побудови ефективного методу розв’язування задач квадратичного програмування на основі алгоритму симплексного методу.

Умови (9.4)-(9.7) утворюють стосовно змінних систему (n+m) рівнянь з 2(n+m) невідомими.

Умови (9.4) та (9.5) означають, що змінні не можуть одночасно мати додатні значення, тобто входити в базис разом. Якщо деякі k компонент вектора додатні, то відповідні їм компоненти вектора V дорівнюють нулю і лише (n–k) компонент відмінні від нуля (додатні). Отже, разом будуть мати не більш ніж n додатних компонент. З аналогічних міркувань щодо рівності (9.7) випливає, що разом з буде n+m відмінних від нуля компонент, тобто це може бути базисний розв’язок системи, що утворена умовами (9.4) та (9.6). Для знаходження такого розв’язку можна застосувати симплексний метод.

Якщо зазначена система рівнянь має допустимий план (він буде єдиним), то оптимальний план відповідної задачі квадратичного програмування також існує.

Розв’язуємо систему рівнянь (9.4) і (9.6) симплексним методом. Як відомо, спочатку необхідно привести систему обмежень до канонічного виду введенням потрібної кількості додаткових та штучних змінних. Для зведення системи до канонічної форми та визначення початкового опорного плану вводимо штучні змінні у рівняння виду (9.4), які будуть базисними для першого опорного плану, а змінні – у групу рівнянь (9.6), які також дають базисні змінні для початкового плану. Потім для знаходження базисного розв’язку системи (9.4), (9.7) розв’язуємо симплексним методом таку задачу лінійного програмування:

max (9.8)

за умов:

(9.9)

. (9.10)

Якщо в процесі розв’язування задачі (9.8)—(9.10) всі штучні змінні будуть виведені з базису і разом з цим для знайдених значень змінних виконуються умови (9.5), (9.7), то знайдений розв’язок є оптимальним планом задачі квадратичного програмування (9.1)-(9.3).