5. Оволодіння мовою музичного мистецтва

Розуміння основних музичних понять:

• музичний звук і його властивості (висота, тривалість, динаміка);

• засоби музичної виразності (мелодія, ритм, темп, лад, гармонія);

• музичні форми (куплетна, 2-, 3-частинна, рондо, варіації).,

• жанри вокальної (пісня, романс, кантата),

• інструментальної (симфонія, концерт, соната)

• та театральної музики (опера, балет, оперета, мюзикл) тощо.

Музичну грамоту не можна зводити до нотної грамоти, як це іноді буває в шкільній практиці, її завдання ширші: навчити дітей не тільки розуміти нотний запис, а й опановувати музичну мову. Через те знання з музичної грамоти можна умовно поділити на: а) музично-історичні, набуті на основі ознайомлення школярів з творами народної творчості, композиторів минулого і сучасних (про музичні жанри, стилі тощо); б) музично-теоретичні, пов'язані з нотним записом.

Учням загальноосвітньої школи необхідно прищепити навички співу по нотах, орієнтації в нотному тексті. Отримання відомостей з музич­ної грамоти не є самоціллю. Вся робота із засвоєння музичної грамоти вирішується у зв’язку зі співом, слуханням музики, виконавством на дитячих музичних інструментах, творчістю, рухами під музику, на осно­ві того, що діти вже чули і осмислили. Шлях засвоєння музичної грамо­ти веде від поступового накопичення музично-слухових вражень до їх узагальнення.

Обсяг знань з музичної грамоти визначається особливостями му­зичних творів, включених до програми. Загальними принципами системи музично-слухового розвитку учнів мають бути:

1)гармонійний розвиток усіх компонентів музичного слуху: звукови-сотного, ритмічного, тембрового, динамічного;

2)застосування елементів музичної творчості;

3)спирання на національний музичний фольклор.

У сучасній музичній педагогіці сприйняття музики розглядається як основа усіх видів виконавства (хоровий спів, гра на музичних ін­струментах, музично-ритмічні рухи та ін.), бо вони неможливі без емоційного, свідомого ставлення до музики, без її естетичної оцінки. Вміння сприймати і аналізувати музичні твори є невід’ємною частиною музичної культури підростаючого покоління.

Система розвитку всіх аспектів музичного слуху, ритмічного від­чуття будується на ладовому принципі. Відчутну допомогу при освоєнні складних в інтонаційному плані місць мелодії можуть надати музичні інструменти - сопілки і металофони. Вони активізують слухову увагу, сприяють розвитку самоконтролю. Кожний урок повинен бути схожим на художній твір з єдиною драматургією, неослабним емоційним зарядом.

При навчанні співу по нотах використовуються як абсолютна, так і відносна сольмізація, чи релятив. Він акцентує увагу учнів на розвит­ку ладового слуху. Завдяки наочності ладові уявлення формуються не як готове явище, а створюються учнями на основі народних інтонацій, лад не подається дитині у вигляді готової схеми, а ніби виростає у міру вивчення нових ступенів. Ручні знаки допомагають учням легше засвоїти характерні риси кожного ступеня, особливості мажора та мінора, активізують слухове сприйняття, адже відчуття ладотонального строю пісні - найважливіша умова досягнення чистої інтонації.

Відносна сольмізація дає змогу оптимально використовувати можли­вості дитячого голосового апарату, співати у зручних для нього то­нальностях. 3"являється можливість включати в заняття різноманітні творчі завдання, що розвивають внутрішній слух, увагу, пам’ять. За допомогою ручних знаків зручно формувати навички двоголосся; вони незамінний засіб контролю засвоєння вивчених ступенів, вокально-слу­хових уявлень.

Поряд з роботою над інтонацією паралельно розвиваються метроритмічні уявлення. Почуття музичного ритму - комплексна здібність, що включає в себе сприйняття, розуміння, виконання, створення ритмічного плану музичних творів. Передумовою ритмічного почуття психологи вва­жають моторно-рухові, м’язові реакції людини.

Використання словесних вправ, насамперед поетичних, де узгоджені ударні й безударні склади, відіграє певну роль при формуванні ритміч­ного почуття. Вже при виконанні одноголосних мелодій прищеплюються початкові навички метроритмічної точності й ритмічної виразності ви­конання. У перших поспівках учні зустрічаються з різними довготами звуків.

Нерідко дітям суто арифметично пояснюють поділ нот на цілі, по­ловинні тощо. Таке схематичне пояснення не узгоджується з головним аспектом пізнання ритміки - відчуттям різних довгот та їх зв’язків між собою, ритмічне виховання, засноване на ритмізованих рухах рук, ніг, корпуса, що виходять з характеру музики, дає змогу органічно за­своювати часову організацію музики, через рухальну реакцію виражати емоційний зміст твору.

Слухове сприйняття закономірностей ритму, в музичному творі - од­на з найважливіших умов його повноцінної виконавської інтерпретації. Ритм як виразний засіб музики сприймається учнями з особливої безпо­середністю. Це помітно при виконанні ними пісенних, танцювальних, іг­рових творів. Включаючи ритмізовані рухи різних частин тіла /за Б. Далькрозом/, використовують хлопки, притупування, постукування, поєднання цих рухів, диригування і тактування долей.

Розкриття емоційної сутності ритму - та основа, на якій плану­ється робота з ритмічного виховання. Вміння слухати і чути своє ви­конання, своєчасно коригувати художньо-звуковий і технічний аспект -ознака, що потребує розвитку з перших кроків навчання.

Якщо учні 1-го класу ознайомилися з двома-трьома ступенями ладу у прийнятій в релятивній системі послідовності, поряд з "вільною" імпровізацією з’являється можливість короткі імпровізації пов’язати з показом ручними знаками ступенів чи ритму, викладання мелодії картками ритму чи кольоровими кружечками, що символізують ступені гами.

Роботу починаємо зі сходинками, які ще не розфарбовані. Вони да­ють учням можливість наочно уявити розміщення ступенів ладу, хоча во­ни ще й не вивчені. Так, спочатку вивчаємо п’ятий ступінь - зафарбо­вуємо його у жовтий колір, вивчаємо третій - зафарбовуємо його у си­ній і так далі, останні залишаються поки що білими. Кольорові кружеч­ки розфарбовуються у символічні "релятивні" кольори, що й сходинки /це релятивне розфарбовування допоможе надалі легше усвідомлювати ступені у різних тональностях/.

За допомогою такого матеріалу можна оперативно працювати на уро­ці, контролюючи відразу всіх учнів, швидко провести велику кількість ритмічних та інших вправ. Виклавши мелодію картками ритму, можна до­повнювати їх кольоровими кружечками, накладеними на картку.

Користуючись цим матеріалом, зручно провести ритмічний чи мело­дичний диктант-хвилинку: першокласникам важко навчитися швидко, кра­сиво і грамотно писати ноти, вони довго оволодівають цими навичками, а відкладати в очікуванні цього роботу над елементарним диктантом значить гальмувати музичний розвиток дитини у відповідальний період. Фіксувати короткі диктанти за допомогою карток ритму і кольорових "нот" вони цілком можуть, справляються з цим легко і швидко, рідко хто помиляється. До того ж на заняттях з великим класом учителю важко було б ходити по рядах і перевіряти кілька разів кожний зошит, зали­шивши останніх учнів на цей час без нагляду, картки і кольорові кру­жечки видно відразу у всіх з учительського місця.

Економити час на уроці допомагають також ручні знаки ритму і ступенів. Це хороший спосіб перевірки, наскільки свідомо учень спі­ває чи імпровізує молодію з абсолютними назвами нот. Швидше і кращі; ножна за допомогою ручних знаків ритму і ступенів провести усний дик­тант чи коротку розминку на початку уроку; відгадування ступенів ла­ду, ритмічних загадок, що їх виконує вчитель чи хтось з учнів. Така гра в учителя подобається дітям і активізує клас.

Вивчення нотної грамоти передує період накопичення слухових уявлень, так званий донотний період, який охоплює фактично весь пер­ший клас. У цей час необхідно збагачувати музично-слуховий досвід дітей, підготувати їх до засвоєння музичних понять, систематизувати музичні враження. Вивчення нотної грамоти не е ізольованим розділом уроку чи метою музичного виховання, вона відіграє допоміжну роль.

Доцільно користуватися в цей час допоміжними наочними посібни­ками /кольоровими "знаками ступенів", картками ритму, їх блоками, кольоровими "сходинками" тощо/.

Отже, перед ознайомленням з нотними знаками діти співають на слух, прослуховують пісні й музичні твори у виконанні вчителя і у звукозапису, починають поступово розбиратися у своїх слухових вражен­нях. До ознайомлення з нотами учнів треба добре підготувати.

Як відомо, у нотному запису відображена точна висота і довгота звуків. Необхідно, щоб діти до ознайомлення з нотами чітко уявляли, що звуки бувають різної висоти, засвоїли визначення "високих" і "низь­ких" звуків. Слід звернути увагу дітей на різницю звучання висоти зву­ків, використовуючи для цього контрастні приклади, музичні дидактичні ігри, музичні інструменти. Наприклад, щоб перевірити, наскільки діти засвоїли поняття про високі й низькі звуки, можна провести таку гру: якщо мелодія виконується, вчителем на високих звуках, діти піднімають руки вгору, якщо на низьких - опускають униз.

Після того як діти засвоїли цей матеріал, можна переходити до наступного завдання - засвоєння висоти у межах певного твору. Спочатку діти слабо розрізняють напрям руху мелодії - чи рухається вона вгору, вниз, чи звуки повторюються на одній висоті. Через таку неясність уч­ні часто неправильно відтворюють голосом мелодію, не розуміють своїх помилок, коли співають-фальшиво. Для ознайомлення з висотним положен­ням звуків можна використати два контрастних твори, написані у різних регістрах (наприклад, п’єси Е. Гріга "Пташка", С. Майкапара "Метелик", II. Чайковського "Жайворонок", 0. Ребікова "Ведмідь", Р. Шумана "Дід Мороз").

Для розвитку уявлень про висоту важливо наказати дітям рух мелодії паралельно з виконанням. Наприклад, учитель малює на дошці (де­монструє на плакаті, у підручнику) умовний графічний запис тієї мело­дії, яку він розучує з дітьми (короткий уривок). Він звертає увагу дітей на те, що голос у пісні йде то вище, то нижче або тримається на одній висоті, що довші звуки позначені більшими квадратиками (іноді зображують прапорці, будиночки, листочки, квіточки тощо), і пропо­нує їм одночасно співати мелодію, стежити за умовним графічним запи­сом, а також показувати напрям руху рукою.

Такими прийомами рекомендується користуватися і надалі. Вони сприяють розвитку свідомого ставлення дітей до пісні й розпитку їх слухових уявлень. Для перевірки того, наскільки міцно закріплені в дітей уявлення про будову мелодії пісні, можна, наприклад, намалювати на дошці схеми двох вивчених раніше пісень, назвати їх І запропонувати вгадати, яка з них записана пертою, а яка - другою.

Пояснювати дітям усі довготи нот відразу недоцільно. Тому у 1-му класі обмежуємося показом двох видів тривалостей, які найчастіше трапляються у дитячих піснях - чвертей і восьмих. На перших порах можна назвати їх довгими і короткими. Чверті відповідають розміреному кроку, восьмі - швидкому руху, бігу. Часто, перш ніж показати дітям загальноприйнятий запис, користуються умовним записом, картками рит­му, більшими для загального користування, меншими - для індивідуаль­ного. З ними зручно проводити ритмічні вправи.

У 1-му класі необхідно користуватися підручниками, в яких є: ілю­страції до пісень, які вивчаються за програмою, наочне графічне зоб­раження руху мелодії в них, а пізніше - тексти пісень, малюнки до них і творів зі слухання музики, різноманітні завдання творчого характеру.

У 2-му класі знання, отримані у 1-му, розширюються і поглиблю­ються. Вони вже можуть визначити характер пісні, яку співають: танцю­вальна чи протяжна, весела чи сумна. Одначе дітям вже доступно не ли­ше розуміння загального характеру пісні з урахуванням її змісту, а й деяких засобів музичної виразності, зокрема таких, як теми і динамі­ка. Наприклад, неважко зрозуміти, що танцювальну пісню треба співати швидко, а колискову - повільно, бадьорий марш звучито голосно, а ко­лискова - тихо, і чому.

Починати засвоєння нотної грамоти слід зі співу знайомих пісень по нотах. Учитель звертає увагу дітей на рух мелодії, на окремі, мелодичні ходи, що вже траплялися раніше, на важкі місця, розвиток в уч­нів уявлень про засоби музичної виразності (темп, лад, динаміку, ритм, метр, акомпанемент та ін.) відбувається лише на музичному мате­ріалі. Виключається формулювання, конспекти, визначення, відірвані від живої музики.

Діти повинні освоїти звукоряд у межах октави. При цьому корисно співати пісні, вивчені у 1-му класі, не лише з текстом, а й з нотами, хоча б фрагментами. Коли діти орієнтуються у звукоряді, можна перейти до співу по нотах і уривків незнайомих пісень, не перериваючи співу за ручними знаками, по сходинках та ін. Діти вчаться співати з арку­ша як прості пісні, так і невеликі за обсягом легкі вправи у поступеневому русі. Важливою навчальною метою у 2-му класі є підведення учнів до поняття про лад. Поки що поняття про лад обмежується визна­ченням на слух ладового характеру і приналежності мелодії, уявленням про тоніку, як головний, найстійкіший звук, закінченість чи незакін­ченість музичної фрази.

Перед ознайомленням із системою довгот, учні мають добре засвої­ти як вже пройдені, так і половини, відчувати їх співвідношення, нав­читися переходити зі швидкого руху на повільний і навпаки. У педаго­гічній практиці добре зарекомендували себе вправи, пов’язані зі сло­вом, а не зі співом, бо вони дають яскраве уявлення про різні довго­ти. Діти повинні також усвідомити, що поряд з уже відомими у музиці с довші й коротші звуки. Коли діти ознайомляться з назвами довгот, необхідно використовувати кожний запис вивченої пісні, щоб закріпити їх, полегшити запам’ятовування.

Найважливіше у понятті розміру - виділення сильних і слабких моментів. Робота із виділення ударного складу на уроках мови допома­гає у виділенні наголосу у співі й навпаки.

Далі пояснити, що в музиці ставиться не наголос, як в слові, а сильні долі відмічаються тактовою рискою, що стоїть перед цією "удар­ною" нотою. Відрізок мелодії між двома наголошеними сильними доля­ми (а в запису - між тактовими рисками) називається тактом. Диригу­вання й тактування пояснюється також на основі сильної долі, на яку рука йде обов’язково униз.

У 3-му класі діти знайомляться з усією системою тривалості звуків, з крапкою біля ноти і паузами. Розширюються їх поняття про розмір, про те, що характер музики великою мірою залежить від метру, розміру, ритму. Детальніше учні знайомляться з диригентськими же­стами.

Поняття про лад можна вважати підготовленим у 1-2-му класах. Завдяки засвоєнню поняття про тоніку, тонічний тризвук, стійкі й нестійкі звуки, діти розуміють, що пісня, як музичний твір, великий чи невеликий, має свій лад, а ладів з різновидами чимало. Най­уживаніші лади - мажор і мінор. Учні засвоюють на слух звучання мажорного і мінорного ладу, тризвуку і звукоряду. Чисто Інтонуючи мажорний і мінорний тризвуки, діти готуються до сприйняття понять "тон" і "півтон".

Складним і відповідальним є ознайомлення дітей з тоном і півтоном, зі знаками альтерації (дієзом, бекаром, бемолем). Це вимагає хорошої підготовки, розвиненого слуху і розуміння музики. Треба пояснити учням, що відстань між музичними звуками вимірюється точно. Мірою тут тон і півтон, щоб з’ясувати різницю між тоном і півтоном, уточнити переходи на сусідні ступені, треба використовувати клавіа­туру, її схематичне зображення, дитячі музичні інструменти. Необхід­но, щоб діти відчували різницю у звучанні між тоном і півтоном. Під час засвоєння знаків альтерації корисно порівнювати запис пісень в однойменному мажорі й мінорі, наприклад, початок російської народної пісні "Во поле береза стояла" та української народної "Галя по садоч­ку ходила".

У 4-му класі ширше застосовується спів по нотах за допомогою презентацій, пла­катів і підручників. Вдосконалюються навички двоголосного співу.

Пояснюючи чотиридольний розмір, слід звернути увагу дітей на те, що він часто використовується для маршів. Одначе чотнридольний марш порівняно з дводольним за характером розмірений і урочистий. То­му святкові, урочисті марші мають саме таку структуру.

Знаки альтерації можна вже використовувати і при читанні нот з аркуша. Знання учнів збагачується поняттями про музичну форму, за­соби музичної виразності. На новий щабель піднімається вміння аналі­зувати музичний твір.

Музична і нотна грамота не виділяється в окремий розділ уроку, а вивчається безпосередньо у взаємозв'язку зі співом і на його основі, зі звучанням музики і поняттям про її виразність. Усі відомості з музичної грамоти мають зацікавити дітей, залучати їх до музики, прищеплювати смак до самостійного музикування у простих формах.